блаженно не знають пристрастей і старого віку, їх не турбують батьки й матері, у
них немає дружин, дітей чи коханців. Виходить, нема хвилювань, сильних
переживань, вони так скондиціоновані, що практично не можуть вийти за рамки
усталеної поведінки. А коли щось не так, то є сома. А ви її викидаєте через вікно в
ім’я свободи. Свободи! - Мустафа засміявся. - Ви гадали, що дельти знають, що
таке свобода! А тепер сподіваєтесь, що вони зрозуміють “Отелло”. Мій любий
хлопче!..
Дикун трохи помовчав, потім уперто заявив:
- Все одно - “Отелло” кращий від тих стереоконтактних фільмів.
- Звичайно, кращий, - погодився Головконтр, - але цю ціну ми мусимо платити
за стабільність. Довелося вибирати між щастям і тим, що люди колись називали
великим мистецтвом. Ми пожертвували великим мистецтвом. Замість нього ми
маємо стереоконтактні фільми й пристрій, що дає нам змогу тішитися пахощами.
- Але ці фільми позбавлені всякого глузду.
- Зате в них безліч приємних відчуттів.
- Але це... це маячня якогось ідіота.
- Ви не вельми поштиво характеризуєте свого друга містера Вотсона, - засміявся
Мустафа, - одного з наших найвидатніших спеціалістів з інженерії емоцій.
- Однак він має слушність, - сумно сказав Гельмгольц. - Справді, вони ідіотські.
Писати тоді, коли нема чого сказати...
- Згоден. Але це вимагає колосальної винахідливості. Ви робите машини з
мінімальної кількості сталі, а твори мистецтва чи не повністю з самих емоцій.
Дикун похитав головою:
- Все це мені видається бридким.
