соми. І більш нічого. Три з половиною години додаткового дозвілля так мало дали
людям щастя, що треба було заповнити бездіяльність додатковою сомою. Наше
Бюро винаходів забите планами економії праці. Тисячі пропонують їх. - Мустафа
Монд широко розвів руками. - І чому ми не втілюємо їх в життя? Заради
робітників: було б просто жорстокістю обтяжити їх ще й надмірним дозвіллям. Те
ж самісіньке і з сільським господарством. Ми могли б синтезувати всі продукти,
кожен кусень того, що споживають люди. Якби схотіли. Але ми не хочемо. Ми
воліємо, щоб третина населення харчувалася продуктами, вирощеними на землі.
Заради них самих - саме тому, що вирощування харчів на землі потребує більше
часу, ніж на фабриці. Крім того, ми мусимо думати й про стабільність. Ми не
хочемо перемін. Кожна зміна - загроза для стабільності. Це друга причина, чому
ми не поспішаємо втілювати нові винаходи в життя. Кожне відкриття в чистій
науці - потенційно революційне; навіть науку доводиться іноді трактувати як
можливого ворога. Так, навіть науку.
Науку? Дикун нахмурився. Він знав це слово. Але що воно означає, він не міг
сказати. Шекспір і старі індіанці в селищі ніколи не згадували про науку, а від
Лінди він чув лише найтуманніші натяки: наука дозволяє робити гелікоптери,
наука сміється з танців Врожаю, оберігає шкіру від зморщок, зберігає від
псування зуби. Дикун одчайдушно силкувався зрозуміти суть слів Головконтра
про науку.
- Так, і це другий пункт у кошторисі стабільності. Не тільки мистецтво
неспівмірне зі щастям, але й наука. Наука небезпечна. Доводиться тримати її на
ланцюгу і в наморднику.
- Як так? - здивувався Гельмгольц. - Але ж ми завжди говоримо, що наука над
