голосом. - Але обов’язок є обов’язок. Він важливіший за власні уподобання. Мене
приваблює істина. Я люблю науку. Але істина грізна, а наука для суспільства
небезпечна. Настільки небезпечна, наскільки була корисною. Наука дала нам
найстабільнішу рівновагу в усій історії людства. Китайська стабільність в
порівнянні з нами була безнадійно непевною; навіть примітивні матріархати не
були стабільніші за нас, і це, повторюю, дякуючи науці. Але ми не можемо
дозволити науці занапастити свої власні досягнення. Ось чому ми так суворо
обмежуємо розмах наукових досліджень, ось чому я ледве не опинився на острові.
Ми не дозволяємо науці займатися чимсь, крім насущних найневідкладніших
проблем. Всім іншим дослідам ретельно ставляться перепони. Забавно буває, -
продовжував Мустафа після короткої паузи, - читати, що писали в часи Нашого
Форда про науковий прогрес. Тоді, мабуть, уявляли, що науці можна розвиватися
безконечно, незважаючи ні на що. Знання вважалося за найвище благо, істина -
найвищою вартістю, все інше - другорядним і похідним. Правда, погляди
починали мінятися навіть тоді. Сам Наш Форд зробив багато чого, щоб
пересунути наголос з правди і краси на комфорт і щастя. Масове виробництво
вимагало змін. Універсальне щастя може безупинно крутити колеса, істина й
краса так не можуть. І, звичайно, коли маси захопили політичну владу,
верховенствувати стали щастя й комфорт, а не істина й краса. Але наперекір
усьому, необмежені наукові досліди ще дозволялися. Люди ще продовжували
говорити про правду й красу, ніби вони найвищі блага. Так було аж до Дев’яти-
річної війни. Вона безцеремонно змусила заспівати по-іншому. Яка користь з
правди-істини, краси чи знання, коли довкола вибухають бомби з сибіркою. Тоді,
після тієї війни, наука була взята під контроль. Люди тоді були готові погодитися
навіть на контрольне регулювання своїх апетитів. Все заради спокійного життя. З
