щастя, - сказав Дикун, коли вони залишилися один на один. - А може, й ще
чимось?
- Ну, звичайно, релігією, - відповів Мустафа. - Колись, перед Дев’ятирічною
війною, було таке собі поняття, що називалося Богом. Я вже забув, але
припускаю, що ви знаєте все про Бога.
- Та... - завагався Дикун. Він хотів би розказати про самоту, про ніч, про бліде
плоскогір’я в місячному світлі, про кручі й стрибок в чорну тінь, про смерть.
Хотів, але слів не було. Навіть у Шекспіра нема таких слів.
Головконтр тим часом перейшов на другий бік кабінету, відімкнув великий
сейф, врізаний у стіну між книжковими полицями. Відкрилися важкі двері.
- Тема ця завжди дуже цікавила мене, - сказав Монд, риючися в темряві сейфа.
Витяг нарешті звідти грубий чорний том. - Ну, ось, наприклад, книга, якої ви
ніколи не читали.
Дикун взяв простягнену книжку.
- “Свята Біблія. Старий і Новий Заповіт”, - голосно прочитав він на титульній
сторінці.
- І цієї не читали, - показав маленьку книжечку без палітурок.
- “Наслідування Христові”.
- І цієї, - Монд подав третій том.
- “Багатогранність релігійного досвіду. Вільям Джеймс”.
- У мене є багато таких, - сказав Мустафа, знову сідаючи на своє місце. - Ціла
колекція старих порнографічних книжок. Бог у сейфі, Форд - на полицях, -
показав він з усміхом на свою відкриту бібліотеку - на полиці з книжками, стелажі
з читальними машинами, сувоями звукового запису.
- Але якщо ви знаєте про Бога, то чому не говорите їм про нього? - обурено
