того часу ми тримаємо науку в шорах. Звичайно, від цього потерпіла істина, але
процвітає щастя. Даром нічого не дається. За щастя треба платити. От за нього ви
й платите, пане Вотсон, платите тому, що занадто зацікавилися красою. А я був
занадто захопився істиною і теж поплатився.
- Але вас усе-таки не послали на острів, - сказав Дикун, що до цього мовчки
слухав.
- Саме цим я й заплатив, - посміхнувся Контролер, - вибравши служіння щастю.
Не своєму, а інших людей. Добре, що на Землі вистачає островів, - додав він,
трохи помовчавши. - Я не знаю, що б ми робили без них. Мабуть, відправили б
вас усіх до смертної камери. Між іншим, пане Вотсон, чи подобається вам
тропічний клімат? Наприклад, Маркізькі острови чи Самоа? Чи ви б хотіли місце,
яке потребує від людини більшого гарту?
Гельмгольц підвівся зі свого пневматичного крісла.
- Я хотів би жити в зовсім поганому кліматі, - відповів він. - Я вірю, що в
суворому кліматі краще писатиметься. Наприклад там, де постійно вітри й
шторми...
Головконтр схвально кивнув головою.
- Мені подобається ваш характер, пане Вотсон. Справді, дуже подобається. У
такій же мірі, в якій я офіційно зобов’язаний вас осуджувати. - Він посміхнувся. -
Ну, а як Фолклендські острови?
- Так, влаштують, я думаю, - відповів Гельмгольц. - А тепер, якщо ви не маєте
нічого проти, я піду подивлюся, як там бідолаха Бернард.
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
- Пожертвували мистецтвом, наукою - заплатили досить високу ціну за своє
