Малпайсу навряд чи безлюдніші за це суррейське пустище. Юрби людей, які
щоденно вилітали з Лондона на відпочинок, прагнули одного: пограти в
електромагнітний гольф або теніс. Путенгем їх не вабив, найближчі майданчики
були в Гілфорді. А тут лише квіти й принадні краєвиди, так що летіти сюди нема
чого. Перші дні Дикун прожив самотньо, і ніхто його не турбував.
Гроші, які він отримав на особисті витрати по приїзді, здебільшого були
витрачені на спорядження. Перед тим, як залишити Лондон, він купив чотири
віскозно-вовняні ковдри, трохи шпагату й мотузок, цвяхи, клей, сякі-такі
інструменти, сірники (хоч він вирішив згодом добувати вогонь тертям), кілька
каструль і сковорідок, дві дюжини пакетів насіння й десять кілограмів пшенич-
ного борошна. “Ні, не треба синтетичного крохмалю й замінника борошна з
бавовни, - твердо заявив він продавцю, - навіть якщо він поживніший”. Але від
полігормональних бісквітів і вітамінованого ерзацу яловичини йому так і не
пощастило відмовитися. Дивлячись тепер на ці бляшанки, він гірко дорікав собі за
поступливість. Цивілізована погань! Він зарікся: з голоду помиратиму, а не
доторкнуся. Я їм покажу! І себе провчу, слабака!
Він порахував свої гроші. Залишилося небагато, але вистачить, щоб пережити
зиму. А весною, влітку город забезпечить всім необхідним, щоб бути незалежним
від зовнішнього світу. До того ж, тут водиться дичина. Він бачив безліч кролів, а
також водоплавну птицю на ставку. Тож не барячись, він став ладнати лук і
стріли.
Недалеко від маяка росли ясени, а на стріли - цілий гай чудової рівної молодої
ліщини. Спочатку він зрубав молодого ясена, відрізав шість футів стовбура без
сучків, здер кору й почав обережно вистругувати біле дерево, як учив старий
Мітсима, і вистругав шестифутову, у свій зріст, палицю, з досить потовщеною
