пружною серединою й звуженими гнучкими кінцями. Працювалося радісно й
натхненно. Після стількох тижнів безділля в Лондоні, де не було чого робити, хіба
що натискати вмикачі та крутити перемикачі, тепер було справжньою насолодою
робити щось, що вимагало вміння й терпеливості.
Він майже кінчав вистругувати, як, похопившись, усвідомив, що наспівує -
співає! Він винувато почервонів, ніби застукав себе на гарячому, на місці злочину.
Адже прийшов він сюди не співати й розважатися, а щоб утекти від заразливої
мерзоти цивілізованого паскудства, щоб очиститися й стати добрим, щоб у труді
спокутувати свою провину. Збентежено похопився: занурившися в роботу, він
забув про свою клятву постійно пам’ятати бідну Лінду, свою вбивчу до неї
жорстокість і тих огидних близнюків, що кишіли як воші над таємницею її смерті,
поганячи своєю присутністю не тільки його горе й каяття, але й самих богів. Він
був поклявся пам’ятати свою провину й повсякчас її спокутувати. А ось тепер він
любо сидить над своїм луком і весело співає, так, так, - виспівує...
Він зайшов до приміщення, відкрив коробку з гірчицею і поставив чайник на
вогонь.
Півгодиною пізніше три дельта-мінусовики, сільськогосподарські робітники
однієї з путенгемських груп, саме їхали на Елстед і з гребеня горба побачили
дивину: стоїть біля маяка парубок, голий до пояса, і б’є себе батогом з вузлуватих
одноличок. Його спина вся в поперечних смугах, і то з одного, то з другого
пухиря сочиться кров. Шофер звернув з дороги і разом з своїми двома ком-
паньйонами, вп’явши очі й роззявивши рота, спостерігав це надзвичайне
видовище. Один, два, три - рахували вони удари. Після восьми парубок перестав
себе батожити, відбіг до узлісся і там нестямно виблювався. Після того він узяв
