Повільно, велично, під тихе гудіння машин рухалися конвеєри - тридцять три
сантиметри за годину. У червоному мареві мерехтіли незліченні рубіни.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
1
Ліфт був переповнений чоловіками з альфа-роздягальні, й Леніну вони зустріли
привітаннями, дружніми кивками й усмішками. Вона була популярною дівчиною:
майже з усіма - з одним раніше, з другим пізніше - провела ніч.
Милі хлопці, думала вона, відповідаючи на вітання. Чарівні хлопці! Шкода
лише, що Джорд Едзел такий капловухий (можливо, йому впорснули понад міру
гормона паращитовидки на 328-у метрі?). А глянувши на Беніто Гувера, вона
мимохіть пригадала, що без одягу він надто волохатий.
Очі її ледь посмутніли при згадці про чорнокучерявого Беніто, і тут вона
побачила в кутку маленьку щуплу фігуру й сумне обличчя Бернарда Маркса.
- Бернарде, - підступила вона до нього, - а я тебе шукаю, - задзвенів її голос,
покриваючи шум ліфта, що підіймався вгору. Чоловіки з цікавістю озирнулися. -
Я хотіла поговорити з тобою про наш план поїздки в Нью-Мексико. - Краєчком
ока вона побачила, як Беніто Гувер здивовано роззявив рота. Це роздратувало її.
“Здивований, що я не напрошуюся до нього знову”, - подумала з легкою досадою.
І мовила ще голосніше: - Це було б чудесно - поїхати з тобою у липні на тиждень.
(У всякому разі вона публічно засвідчує свою невірність Генрі. Фенні мала б бути
задоволена, дарма що це Бернард.) - Звісно, - Леніна чарівно й багатозначно
посміхнулася, - якщо ти ще мене хочеш.
Бернардове бліде обличчя почервоніло. Чому б то? - подивувалася Леніна,
збентежена й водночас зворушена цією дивною даниною своїй чарівності.
