- Може б, краще поговорити про це десь в іншому місці? - Бернард знітився й
почав заїкатись.
Ніби я сказала щось стидке, чудувалася Леніна. Так засоромився, ніби вона
непристойно пожартувала - запитала, хто його мати чи щось подібне.
- Не тут, не при всіх, - душило його збентеження.
Леніна розсміялася щиро й незлостиво.
- Який ти кумедний, - сказала вона від душі. - Ти попередь мене принаймні за
тиждень. Добре? - продовжувала вона вже іншим тоном. - Я думаю, що ми
полетимо на “Синій тихоокеанській ракеті”. Звідки вона відходить? З Черінгт-Т
вежі чи з Гемстеду?
Не встиг Бернард відповісти, як ліфт зупинився.
- Дах! - повідомив скрипучий голос.
Провідником ліфта було мавпоподібне створіння, одягнене в чорну туніку для
мінус-епсилон-напівкретина.
- Дах! - ліфтер розчахнув навстіж двері. В очі йому вдарило пообіднє сонце, аж
він здригнувся й закліпав очима. - О, дах! - повторив він захоплено. Раптом він
ніби пробудився від глухого мертвотного отупіння. - Дах!
Піднявши свою мордочку до пасажирів, він заусміхався якось по-собачому -
обожнююче і з надією. Перемовляючися та сміючись, пасажири вийшли з ліфта.
Ліфтер подивився їм услід.
- Дах? - промовив ліфтер тепер уже запитально.
Але тут задзеленчав дзвінок, і зі стелі кабіни, з динаміка, почулися ласкаві, але
наполегливі накази.
- Спускайся вниз, спускайся вниз. На вісімнадцятий поверх. Спускайся вниз. На
вісімнадцятий поверх. Спускайся...
