- У них, мабуть, перезміна, - сказала Леніна.
Зелені гамма-дівчата й чорні напівкретини роїлися, мов попелиці й мурашва,
біля входів або стояли в черзі до монорейкових трамваїв. У юрбі іноді появлялася
постать бета-мінусовика в уніформі кольору достиглих ягід шовковиці. Дах
головного будинку ніби ворушився від прибуваючих та відлітаючих гелікоптерів.
- Слава Форду, - сказала Леніна, - що я не гамма.
Через десять хвилин, приземлившись у Сток-Поджі, вони розпочали перший тур
гольфу з перешкодами.
2
Майже не підводячи очей, які якщо коли й зустрічалися з чиїмсь поглядом, то
зразу ж поквапливо опускалися або відводились, Бернард поспішав через дах.
Ніби хтось за ним гнався, а він не хотів бачити переслідувачів, щоб вони, часом,
не виявилися ще страшнішими, ніж йому гадалося, і щоб його не пойняло почуття
ще більшої провини і ще більшої безпорадної самотності.
О, цей Беніто Гувер! А він же хотів, щоб було краще. А вийшло набагато гірше.
Доброзичливці завдають йому такої самої урази, як і ті, що ставляться до нього
вороже. Навіть Леніна завдає йому страждань. Він пригадував тижні боязкої
нерішучості, коли він поглядав на неї здалеку і впадав у розпуку, не наважуючись
підійти. Чи ж смів він ризикувати - зустріти зневажливу відмову? Але якщо вона
скаже “так”, яке то буде щастя! І ось вона сказала “так”, а він і далі нещасний -
нещасний, бо вона вирішила: погода цього дня вельми сприятлива, аби пограти в
гольф із перешкодами, і побігла до Генрі Фостера, а його, Бернарда, вважає
потішним через його небажання говорити при всіх про своє найінтимніше.
Нещасний, словом, тому, що вона повелася як усяка здорова й доброчесна
англійка, а не якось інакше, дивно й ненормально.
