нижчими за себе поводитися підкреслено гордовито. Як гірко заздрив він таким,
як Генрі Фостер чи Беніто Гувер! Їм не треба було кричати, щоб епсилони
виконували накази; для них покірність нижчих каст була звичайною річчю; в
системі каст - вони як риба у воді, настільки вдома, в затишній добродійній стихії,
що не відчувають ні її, ні себе в ній.
Мляво й неохоче, як йому здалося, обслуга викотила на дах його гелікоптер.
- Швидше! - роздратовано наказав Бернард. Один із близнюків поглянув на
нього. Чи то не тваринна насмішка майнула в сірих пустих очах близнюка? -
Швидше! - закричав він різким голосом. Заліз до кабіни й за хвилину полетів на
південь, до річки.
Інститут технології почуттів із різними відділами пропаганди розташувався в
шестидесятиповерховому будинку на Фліт-стріт. У підвалах і нижніх поверхах
розмістилися друкарні та бюро трьох найбільших лондонських газет, “Щогодинні
радіоновини” для вищих каст, блідо-зелена “Гамма-газета”, а також “Дельта
мірор”, що друкувалася на хакі-папері й мала виключно односкладові слова. У
наступних двадцяти двох поверхах знаходилися різноманітні відділи пропаганди:
Телевізійної, Стереоконтактного кіно й Синтетично-музичної. Над ними були
дослідні лабораторії й оббиті звукоізоляцією кабінети, в яких лібреттисти й
композитори синтетичної музики займалися своєю делікатною справою. Верхні
вісімнадцять поверхів займав власне Інститут технології почуттів.
Бернард приземлився на даху Будинку пропаганди й вийшов із літака.
- Подзвоніть містеру Гельмгольцу Вотсону, - звелів він гамма-плюсовику, - і
скажіть йому, що містер Бернард Маркс чекає на даху. - Бернард сів і запалив
сигарету.
Гельмгольц Вотсон чекав на той дзвінок.
