чемпіон тенісної ескалаторної гри, невтомний коханець (подейкували, ніби він
мав шістсот сорок різних дівчат менше ніж за чотири роки), цей чудовий
комітетчик і найкращий заводій раптово виявив, що спорт, жінки, громадська
діяльність були, поскільки це його обходило, лише другорядними. Насправді, в
глибині, його цікавило щось інше. Але що? Ось про це й хотів поговорити з ним
Бернард. Або швидше - послухати, оскільки Гельмгольц сам говорив увесь час.
Три чарівні дівчини з Синтетично-голосового відділу перестріли Вотсона, коли
він вийшов із ліфта.
- О серденько Гельмгольчику, ходи з нами на пікнік на Есморі, - благально
липли вони до нього.
- Ні, ні, - крутив він головою, протискуючися між ними.
- Ми ж не запрошуємо жодного іншого чоловіка.
Але Гельмгольц не спокусився навіть таким заманливим запрошенням.
- Ні, - повторив він, - я зайнятий. - І він рішуче попрямував своєю дорогою.
Але дівчата рушили слідом. І лише коли він сів у Бернардів літак і захлопнув за
собою двері, вони відчепилися. Звісно, не без нарікань.
- Ох, ці жінки! - сказав він, коли машина піднялася в повітря. - Ох, ці жінки! -
він насупився і знову покрутив головою. - Просто немає спасу.
Бернард по-фарисейськи підтакнув, а сам подумав: якби мені стільки дівчат і
так запросто. Його раптом охопила нагальна потреба похизуватися.
- Я беру Леніну Краун з собою до Нью-Мексико, - сказав якомога недбаліше.
- Невже? - байдуже запитав Гельмгольц. А після короткої паузи продовжив: - Ось
уже два тижні, як я відмовився і від засідань у комітетах, і від дівчат. Ти не можеш
собі уявити, що за шум піднявся з цього приводу в Інституті. Одначе, я думаю,
відмова варта цього. Результати... - він завагався - ну, незвичайні результати, дуже
