тенорами оголосили про закриття кортів. Леніна й Генрі покинули гру й пішли
знову до клубу. З території Тресту внутрішньої й зовнішньої секреції чулося
мукання худоби, чиє молоко й гормони були сировиною для великої фабрики в
Фарнем-Роялі.
Безперестанне гудіння гелікоптерів заповнювало сутінки. Кожні дві з
половиною хвилини дзвінок і свистки оголошували про відхід до столиці одного з
легких монорейкових потягів, на яких від’їжджали гравці нижчих каст.
Леніна й Генрі сіли в свою машину й відлетіли. На висоті трьохсот метрів Генрі
збавив швидкість, і на хвилину-дві вони зависли над меркнучим ландшафтом.
Бернгемський буковий ліс простягався до ясних берегів західного неба, як
великий налитий темрявою затон. Багряниця на західному горизонті поволі
танула, спочатку в жовтогарячому, потім жовтому, а затим у поблідлому
водянисто-зеленому небі. На півночі за деревами сяяла електричними вогнями
фабрика Внутрішньої і зовнішньої секреції, кожне вікно якої по всіх двадцяти
поверхах ніби палахкотіло злістю. Під ними лежали будови Гольф-клубу -
величезні бараки для нижчих каст, а з другого боку роздільної стіни - невеликі
будинки для альф і бет. Всі підходи до моновокзалу аж чорніли від кишіння
мураховидних нижчих каст. З-під скляного склепіння станції вилетів освічений
потяг. Провівши його очима через темну рівнину вздовж південно-східного
маршруту, вони прикипіли поглядом до величезних будівель Слауського
крематорію. Для безпеки нічних польотів його чотири височенні димарі були
підсвічені, а їх верхівки обведені червоними сигнальними вогнями, попере-
джуючи про небезпеку. Крематорій стримів, як віха.
- Чому димарі обвішані ніби балконами? - запитала Леніна.
