- Щоб уловлювати фосфор, - лаконічно почав пояснювати Генрі. - Підіймаючись
по димарях, гази обробляються чотирма різними способами. Колись п’ятиокис
фосфору після кремацій просто випадав із життєвого кругообігу. Тепер 98% його
уловлюється. Більше ніж півтора кілограма з кожного дорослого трупа. А це
майже чотири сотні тонн фосфору щороку в самій лише Англії. - Генрі говорив із
задоволенням і гордістю, від душі радіючи з досягнень, ніби вони були його
власними. - Приємно думати, що й після смерті будемо суспільно корисними,
посприяємо вирощенню рослин.
Леніна тим часом перевела погляд униз, туди, де виднівся моновокзал.
- Приємно, - погодилася вона, - але дивно, що рослини від альф та бет ростуть
не краще, ніж від тих огидних маленьких гамм, дельт й епсилонів, що вовтузяться
он там.
- Всі люди у фізико-хімічному відношенні рівні, - повчально сказав Генрі. - При
цьому навіть епсилони виконують необхідні функції.
Навіть епсилони... Леніна раптово пригадала випадок, коли ще була маленькою
дівчинкою в школі; вона якось прокинулася серед ночі й уперше розчула шепіт,
який переслідував її уві сні. Місячне світло, ряд маленьких білих ліжечок,
вкрадливий ніжний-ніжний голос вимовляв (після стількох цілонічних повторень
закарбувалось у пам’ять навічно: “Кожен працює на всіх інших. Нам завжди хтось
потрібен. Кожен нам необхідний...” Леніна пригадала перший шок від страху й
здивування, свої безсонні півгодинні роздумування. Зрештою, під впливом тих
безконечних повторень свідомість врівноважилася й повільно, плавно, вкрадливо
наповз сон...
- Мабуть, епсилона й не турбує те, що він епсилон, - сказала вона вголос.
- Звичайно, що ні. Чого б їм турбуватися? Вони ж не знають, як це бути
