барабанів коротку нав’язливу мелодію Першого Гімну Солідарності. Знову й
знову, і вже не лише в ушах, а й десь під серцем залунав цей пульсуючий ритм;
дзенькання й голосіння сприймалися вже не розумом, а всім стисненим нутром.
Президент знову осінив себе знаком Т й сів. Відправа почалася. Посеред столу
лежали освячені таблетки соми. Любовна чаша суничного морозива з сомою
переходила з рук у руки і з неї дванадцять разів пили, примовляючи: “Я п’ю за
свою загладу”. Потім під акомпанемент синтетичного оркестру заспівали Перший
Гімн Солідарності.
Нас дванадцятеро, Форде, -
Злий в єдиний нас потік,
Щоб летіли й мерехтіли,
Як авто твоє вовік.
Дванадцять побочних строф. Іноді любовна чаша подавалася другий раз. Тоді
була формула: “Я п’ю за Вищу Істоту”. Всі випивали. Музика невтомно грала.
Били барабани. Від усього того ставало млосно. Проспівали Другий Гімн
Солідарності.
О Форде, суспільний наш Отче,
Що єднаєш Дванадцять в Одне!
Ми прагнемо смерть - ми вічності хочем,
Ми мріємо зріти Тебе.
На цей час сома вже почала діяти. Заблищали очі, почервоніли щоки, в душі
кожного засяяло світло доброзичливості, і кожне обличчя розквітнуло щасливими,
люб’язними усмішками. Навіть Бернард відчув, що він трохи розслабився. Коли
Моргана Ротшілд оглянулася, усміхнена, до нього, він також усміхнувся у відповідь.
Але брова - та чорна брова, суцільна брова - на жаль, не зникла. Він не міг
