зігнорувати її, хоч як силкувався. Розслабитися повністю не вдалося. Можливо, якби
він сидів між Фіфі й Джоанною... Любовна чаша пішла третім колом.
- Я п’ю за близькість Його Пришестя, - проголосила Моргана Ротшілд, бо
настала її черга пустити чашу по колу. Проголосила гучно, з тріумфом. Випила й
передала чашу Бернардові.
- Я п’ю за близькість Його Пришестя, - повторив він, щиро намагаючись відчути
те Пришестя. Але бровище чорніло невідступно, а пришестя для нього було
жахливо далеким. Він випив і передав чашу Кларі Детерлінг. “Мені знову не
пощастить, - подумав про себе. - Я певен цього”, - але продовжував з усіх сил
усміхатися.
Любовна чаша обійшла коло. Президент подав знак, - і всі хором заспівали
Третій Гімн Солідарності - пісню єднання.
Гряди, о Господи Наш Форде,
З’єднай нас в радісній юрбі,
Злий у музичні нас акорди -
Ти завжди в нас, а ми в Тобі.
З кожним рядком гімну збудження зростало. Повітря вібрувало,
наелектризоване наближенням Пришестя. Президент вимкнув музику, і з ос-
танньою нотою останньої строфи запанувала повна тиша - тиша напруженого
чекання, дрижання й тремтіння ніби нагальванізованого тіла. Президент
простягнув руку, і раптом Голос, гучний Голос, музичніший від просто
людського, багатший, тепліший, сповнений любов’ю, тугою і співчуттям, -
чудесний, таємничий надприродний Голос пролунав над їхніми головами.
Повільно знижуючись, стишуючись, проказав: “Форде, Форде, Форде”. Солодке
