відчуття теплоти тремтливо проникало в кожну клітинку тіла слухачів; їхні очі
наповнилися сльозами; їхні серця й усі нутрощі, здавалося, жили самостійним
життям. “О Форде!” - і вони танули; “О Форде!” - і вони розтанули. І тут раптом -
іншим тоном, приголомшливо:
- Увага! - засурмив Голос. - Слухайте! - і вони прислухалися. Пауза, і Голос
знизився до шепоту, але такого шепоту, що пронизував сильніше зойку. - Кроки
Вищої Істоти... - і зовсім уже завмираючи: - Кроки Вищої Істоти на порозі. - І знову
настала тиша; а напруга чекання, що на мить ослабла, знову зросла майже до межі,
до розриву.
Кроки Вищої Істоти. О так, їх чути, чути їхнє наближення - ось-ось і вони
переступлять невидимий поріг. Кроки Вищої Істоти... І напруга досягла межі.
Витріщивши очі, роззявивши рота, Моргана Ротшілд скочила на ноги.
- Я чую Його! - заверещала вона. - Я чую...
- Він іде! - закричала Сароджіні Енгельс.
- Так, Він іде, я чую! - Фіфі Бредло й Том Кавагучі скочили одночасно на ноги.
- О, о, о! - нечленороздільно засвідчила Джоанна.
- Він наближається! - закричав Джім Бокановський.
Президент перехилився, натиснув вмикач - і ввірвався дзенькіт цимбалів,
ревище духових інструментів і гуркіт барабанів.
- О, Він іде! - заголосила, ніби їй перерізували горлянку, Клара Детерлінг.
Почуваючи, що й для нього настав час щось робити, Бернард також підскочив і
зарепетував: “Я чую Його, Він іде”. Але це була неправда. Він нічого не чув і
ніхто до нього не наближався. Ніхто, не дивлячись на музику, незважаючи на
піднесення й збудження. Але він махав руками й кричав не гірш за інших. І коли
вони почали пританцьовувати, човгати ногами й притопувати, він також зачовгав
