ногами й затупотів.
Витанцьовуючи, вони пішли кружком, кожен поклав руки на стегна переднього й
кричав з усіма в унісон, тупотів ногами в ритм музики, відбиваючи його руками на
сідницях перед собою; дванадцять, як одна, дванадцять, як одна. “Я чую Його, я
чую - Він іде!” Темп прискорився, швидше затупотіли ноги, швидше, швидше
вибивали ритм долоні. І раптом могутній синтетичний бас прогув слова про
наближення спокути й остаточного злиття Дванадцяти в Одному, втілення у Вищу
Істоту. Бас виспівував “Оргію-поргію”, а барабани все вибивали своє жагуче:
Оргія-поргія, Фордня забава.
Цілуйся, кохайся, Форду на славу.
Хлопці, дівчата, радісний сміх -
Оргія-поргія, щастя для всіх.
- Оргія-поргія, - підхопили танцюристи приспів, - щастя для всіх...
Освітлення почало помалу мерхнути, затухати й одночасно тепліти, червоніти,
аж доки вони почали танцювати в малинових сутінках Ембріонарію. Оргія-
поргія... У кровобарвній внутріутробній темряві танцюристи продовжували
крутитися, бити й вибивати невтомний ритм. Оргія-поргія... Коло похитнулося,
розламалося, пари падали на кушетки, які стояли колом, - коло зовнішнє навколо
кола внутрішнього - навкруг стола і стільців. Оргія-поргія... Басистий голос ніжно
наспівував і воркував у червоних сутінках; здавалося, ніби якась величезна
негритянська горлиця доброзичливо ширяла над танцюристами, які тепер лежали
хто ниць, хто горілиць.
Вони стояли на даху. “Великий Генрі” саме проспівав одинадцять. Ніч була
тепла й тиха.
