змаганнями борців, і навідріз відмовився прогнати нудьгу сомовою водичкою з
полуничним морозивом, як вона пропонувала.
- Вважаю за краще залишатися самим собою, - говорив він. - Хай буду поганим
самим собою, ніж якимось добрим іншим.
- Вчасно прийнятий грам заощаджує дев’ять, - показала Леніна свої світлі
скарби премудрості, завченої у сні.
Бернард із досадою відштовхнув подану склянку.
- Не сердься, - сказала Леніна. - Пам’ятай: соми ковтнем - і немає проблем.
- Замовкни, Форда ради! - скрикнув він.
Леніна знизала плечима.
- Краще півграма, ніж драма, - закінчила вона з гідністю й випила зі склянки.
Дорогою назад через Ла-Манш Бернард наполіг виключити пропелер, щоб
покружляти на гелікоптерових гвинтах метрів за тридцять над хвилями. Погода
погіршала: подув південно-західний вітер, захмарилося небо.
- Поглянь, - наполіг він, вказуючи на море.
- Жахливо, - відсахнувшися від вікна, сказала Леніна. Її настрахала порожнеча
ночі, що насувалася, бушування пінистих хвиль, бліде виснажене лице місяця
серед хмар, які бігли небом. - Ввімкни негайно радіо. Хутчій! - вона простягла
руку і навмання покрутила вимикача.
- ...небеса сині в твоїй середині, - заспівала шістнадцятка фальцетом, - завжди
погожа днина...
Потім вона затнулася, і настала тиша. Це Бернард вимкнув приймача.
- Я хочу спокійно дивитися на море, - сказав він. - Це звірине ревище заважає
дивитися.
