- Ніколи не відкладай на завтра те, чим можеш насолодитися сьогодні, -
поважно вимовила вона.
- Двісті повторень, двічі на тиждень з чотирнадцяти до шістнадцяти з
половиною, - був його куций коментар. І він продовжував город городити -
плести нісенітниці. - Я хочу пізнати, що таке пристрасть, - долинало до Леніни. -
Я хочу пережити, зазнати сильного відчуття.
- Коли індивід відчуває - громада кульгає, - вимовила Леніна.
- Ну й що ж? Чому б їй трохи й не покульгати?
- Бернарде!
Але Бернарда годі було зупинити.
- Інтелектуально й під час роботи ми дорослі. Але в прагненнях і почуттях ми як
немовлята.
- Наш Форд любив немовлят.
Ніби не чуючи, Бернард провадив:
- Одного дня мені раптом спало на думку, що можна бути дорослим у всіх
сферах життя.
- Не розумію, - твердо заявила Леніна.
- Знаю, що не розумієш. Тому-то ми й пішли вчора відразу до ліжка - як
немовлята - замість того, щоб не поспішати, як справжні дорослі.
- Але ж то чудово, - наполягала Леніна. - Правда ж?
- Авжеж, чудово, - відповів він, але таким сумним голосом і з таким глибоко
нещасним виглядом, що її переможна впевненість у своїх чарах ураз розтанула.
“Видно, все-таки я видаюся йому затовстою”, - вирішила Леніна.
- А я тебе попереджувала, - тільки й сказала Фенні, коли Леніна поділилася з
