згадок про минуле - від подібних гіпнопедичних упереджень він (так йому
здавалося) цілковито звільнився. Незручно йому стало від того, що Директор,
будучи запеклим ворогом порушень пристойності, тепер сам порушує певні
заборони. Що його спонукало вдатися до спогадів? Притлумлюючи неспокій,
Бернард жадібно слухав.
- Мені, як ось і вам, - говорив Директор, - захотілося подивитися на дикунів.
Узяв перепустку в Нью-Мексико і відбув туди на літню відпустку. Разом з
дівчиною, яка була в мене на той час. Вона була бета-мінус, здається... - він
заплющив очі, - здається, русява. В усякому разі, дуже пружна, надзвичайно
пружна. Я пам’ятаю це. Ну, прибули туди, дивились на дикунів, їздили на конях і
тому подібне. А потім - це був майже останній день відпустки - потім раптом... ну,
вона десь зникла. Ми були поїхали на одну з тих огидних гір, було страшенно
спекотно й душно, і пообіді ми вклалися спати. Принаймні я. Їй же, мабуть,
заманулося прогулятися. Коли я прокинувся, її поряд не було. А тут нагрянула
найжахливіша громовиця, яку я коли-небудь бачив. Із неба лило, гриміло й
блискало; коні розпряглися, вирвалися й утекли; пробуючи впіймати їх, я впав і
розбив собі коліно, так що насилу міг ходити. Та все-таки я шукав, гукав і знову
шукав. Але по ній і слід пропав. Тоді я подумав, що вона могла повернутися до
будинку відпочинку. Майже рачки я спробував спуститися в долину. Коліно
страшенно боліло, а тут ще я загубив таблетки соми. Сповзання те тривало не
одну годину. Уже за північ я добрів до будинку відпочинку. Але там її не було, її
там не було, - повторював Директор. Помовчав і продовжив: - Наступного дня ми
почали пошуки. Але знайти її не змогли. Вона могла впасти в ущелину або її міг
роздерти кугуар. Форд його знає. Хоч так, хоч сяк, а це було жахливо. Все це мене
