пробурчав Бернард собі під ніс.
- Ти щось сказав?
- Я сказав: прогрес - хороша штука. Тому, якщо ти не дуже хочеш, то не треба в
ту резервацію.
- Але ж мені справді хочеться.
- Гаразд, їдемо, - сказав Бернард майже з погрозою.
На перепустці мав бути ще підпис хоронителя резервації, і вранці вони
з’явилися до нього. Негр, епсилон-плюс, узяв Бернардову візитну картку, і майже
відразу їх запросили.
Хоронителем був альфа-мінусовик, короткоголовий блондин низького зросту,
червонопикий, із широкими плечима, що залюбки проголошував гіпнопедичні
мудрощі. Він був невичерпним джерелом недоречних інформацій і непрошених
порад. Раз почавши, він торохтів і торохтів без кінця.
- ...560 000 квадратних кілометрів, поділені на чотири окремі райони, кожна
оточена дротяною огорожею під високовольтною напругою...
Тут Бернард раптом без видимої причини згадав, що не закрутив одеколонний
кран у своїй домашній ванні.
- ...яка постачається з електростанції Великого Каньйона...
- Це мені влетить у копієчку, доки я повернуся. - Бернард подумки бачив, як
стрілка одеколонного лічильника невтомно, як мурашка, оббігає коло. - Треба
негайно зателефонувати Гельмгольцеві.
- ...понад 5000 кілометрів огорожі під напругою в 60 000 вольт.
- Та невже! - чемно зреагувала на драматичну паузу Леніна, зовсім не маючи
уявлення, про що саме говорив хоронитель. Як тільки він знову почав гудіти, вона
