- Сталося... - він важко впав на крісло. - Мене відсилають в Ісландію. Раніше,
бувало, він часто роздумував, що непогано б спробувати (без соми, покладаючися
тільки на свої власні внутрішні сили), пережити якесь велике випробування,
якийсь біль, переслідування; він часом навіть прагнув, щоб його спіткала біда.
Усього тиждень тому, у Директора, він уявляв, що відважно чинить опір і стоїчно
страждає без скарг. Директорові погрози лише окриляли його, і він відчував себе
героєм. Але, як він тепер зрозумів, окриляли, бо він не сприймав ті погрози
всерйоз, не вірив, що Директор їх здійснить. Тепер, коли погрози стали
здійснюватися, Бернард перелякався. Від уявного стоїцизму, позірної відваги не
лишилося й сліду. Він лютував на себе - який же дурень! На Директора - як
несправедливо не дати йому можливості виправитися. Адже немає жодного
сумніву - Бернард завжди хотів виправитися. А тепер пошлють в Ісландію, в
Ісландію...
Леніна похитала головою.
- Щоб зняти втому, - процитувала вона, - прийми сому.
Накінець вона упросила його проковтнути чотири таблетки. За п’ять хвилин
минуле й майбутнє зникло, зникли корінь і плоди, а рожево розквітла квітка
теперішності.
Подзвонив портьє й повідомив, що, згідно з наказом хоронителя, за ними
прибув сторож із резервації й чекає їх у літаку на даху готелю. Пішли відразу.
Мулат у гамма-зеленій уніформі відсалютував і ознайомив із програмою
цьогоденної екскурсії.
Зранку - обліт і огляд десяти чи двадцяти головних індіанських поселень, потім
приземлення на обід у Малпайській долині. Там непогана туристська база, а далі
вгору, в поселенні у дикунів має бути літній фестиваль. Це найкраще місце, щоб
