провести ніч.
Вони сіли в літак. Через десять хвилин перелетіли кордон, який відокремлював
цивілізацію від дикунства. Через гори й долини, через соляні й піщані пустелі,
через ліси в синій глибині каньйонів, через стрімчаки, вершини й плоскогір’я
гордовито й нестримно простягалася огорожа, прямою лінією символізуючи
тріумф людської мети. А в підніжжі огорожі, сям і там, біліла мозаїка з висохлих
кісток або темніла на бурому ґрунті ще нерозкладена туша, позначаючи місце, де
олень чи бик, дикобраз, койот, пума чи приваблені духом падла ненажерливі
грифи злетілися на мертвечину й були вражені нищівним струмом, ніби небесною
карою за ненажерливість.
- Вони ніяк не навчаться, - сказав зелений охоронець-пілот, вказуючи на кістяки
внизу під ними. - І ніколи не навчаться, - додав і засміявся, ніби особисто здобув
перемогу над забитими електрикою звірами.
Бернард також засміявся; після двох грамів соми жарт здавався дотепним.
Засміявся й тут же поринув у сон і так перелетів над Тоосом і Тесукве, над
Намбое, Пекурісом і Похоакве, над Сіо й Кочіті, над Лагуною, Акомою й
Зачарованою Месою, над Зуні, Сіболою й Охо-Кальєнте. Коли ж прокинувся,
машина вже стояла на землі, Леніна несла дорожні речі до маленького
чотирикутного будинку, а гамма-зелений мулат розмовляв незрозумілою мовою з
молодим індійцем.
- Малпайс, - пояснив пілот, коли Бернард вийшов назовні, - будинок для
відпочинку. Після обіду в пуебло будуть танці. Він проведе вас туди, - вказав він
на похмурого молодого дикуна. - Думаю, там буде потіха. - Пілот вишкірив зуби.
- Все, що вони роблять, потішне, - і з цими словами вліз у кабіну й увімкнув
