чорні очі дивилися на неї, але ніби не помічали, ніби вона була пустим місцем.
Змія, що звивалася, знову смиренно зависла. Індіанці пробігли мимо.
- Мені це не подобається, - сказала Леніна. - Ой, не подобається.
Але ще більше їй не сподобалося те, що чекало на неї при вході в поселення, де
провідник залишив їх, а сам пішов доповісти про прибуття. Їх зустріли купи сміття,
бруд, порох, собаки, мухи. Обличчя Леніни зморщилося в гримасу огиди. Вона
притисла хустинку до носа.
- То як вони можуть так жити? - обурено вигукнула вона, не вірячи своїм очам.
Бернард філософськи знизав плечима.
- В усякому разі, - сказав він, - вони так живуть останні п’ять чи шість тисяч
років. Думаю, що за цей час звикли до такого.
- Але ж чистота - запорука фордності, - наполягала вона.
- Звичайно, без стерилізації нема цивілізації, - іронічно запитував Бернард
прикінцеву фразу другої гіпнопедичної лекції з елементарної гігієни. - Але ці
люди ніколи не чули про Господа Нашого Форда, вони не цивілізовані. Отже
немає сенсу...
- Ой! - схопила вона його за руку. - Глянь!
Майже голий індіанин повільно сходив по драбині з другого поверху тераси
сусіднього будинку - щабель за щаблем, тремтячи всім своїм старечим тілом. Його
чорне й глибоко поморщене обличчя було мов маска з обсидіану. Запалий беззубий
рот. У кутиках губ і з обох боків підборіддя блищало на чорній шкірі декілька
довгих, майже білих волосин. Довге незаплетене волосся звисало на плечі й груди
сивими пасмами. Тіло зігнуте й до кісток схудле, майже висхле. Сходив дуже
повільно, зупиняючись на кожному щаблі перед тим, як переступити на інший.
- Що з ним? - прошепотіла Леніна, з жаху й подиву широко розплющивши очі.
