нею своїми негараздами. - Все це алкоголь, який вони підмішали в його
кровозамінник.
- А все одно він мені подобається. У нього такі ласкаві руки і так принадно
двигає плечима, - наполягала Леніна: - Шкода лиш, що він такий кумедний...
2
Перевівши дух під дверима Директорового кабінету, Бернард випростав плечі,
щоб гідно зустріти несхвалення й неприязнь. Постукав і зайшов.
- Потрібен ваш підпис на перепустку, містере Директоре, - сказав він якомога
бадьоріше і поклав папірець на письмовий стіл.
Директор кисло глянув на Бернарда. Але на краю папірця був штамп
Головконтра, а внизу виразно чорнів підпис Мустафи Монда. Все в повному
порядку. Причепитися не було до чого. Директор поставив свої ініціали - дві
поганенькі бліді літери під підписом Мустафи Монда і хотів був уже повернути
папірець без жодного коментаря чи напутнього “З Фордом!”, коли в око йому
впала назва місцевості, яку збирався відвідати Бернард.
- У Нью-Мексиканську резервацію? - перепитав він, і його тон та підведене на
Бернарда обличчя виражали знервоване здивування.
Здивований Директоровим здивуванням, Бернард кивнув. Зависла тиша.
Директор насупився і відкинувся у своєму кріслі.
- Як давно це було? - запитав він більше себе, ніж Бернарда. - Років двадцять
тому, якщо не всі двадцять п’ять. Я був приблизно у вашому віці, - він зітхнув і
покрутив головою.
Бернарда пройняв неспокій. Директор завжди такий педантичний, скрупульозно
коректний, а тут так непристойно порушує етикет. Бернардові хотілося затулити
обличчя руками й вибігти з кабінету. Не тому, що він сам осудливо ставився до
