вкрай вразило. Я б сказав: навіть занадто. Бо, зрештою, це могло статися з будь-
ким; і, звичайно, суспільний організм продовжує жити, хоча складові клітини й
можуть мінятися. Одначе гіпнопедична втіха, мабуть, була не дуже
переконливою. - Похитуючи головою, Директор тихо продовжив: - Мені навіть
іноді сниться, як я пробуджуюсь від гуркоту грому і не знаходжу її біля себе;
сниться, що я шукаю й шукаю її між деревами. - Він затих і поринув у спогади.
- Ви пережили страшне потрясіння, - майже заздрісно сказав Бернард.
Зачувши його голос, Директор очутився, якось винувато поглянув на Бернарда,
поквапно відвів очі, густо почервонів, знову поглянув, але вже з підозрою і з
почуттям ураженої гідності.
- Не уявляйте, що я мав якісь непристойні стосунки з тією дівчиною. Між нами
не було нічого занадто емоційного, нічого тривалого. Все було цілком здоровим і
нормальним. - Він подав Бернардові перепустку. - Не знаю, навіщо я нудив вас
банальним анекдотом, - він спрямував свою злість на Бернарда. Погляд його очей
був тепер відверто гнівний. - Я хотів би використати цю нагоду, містере Маркс,
щоб сказати вам, що я аж ніяк не в захопленні від повідомлення про вашу
поведінку в позаслужбовий час. Ви можете, сказати, що це не моя справа. Але це
так. Я мушу дбати про добру репутацію нашого Центру. Мої робітники мають
бути поза підозрою, особливо ті, що з найвищих каст. Альфи так зумовлені, що не
мають дитинної емоційної поведінки. Але тим більше старанно й свідомо
альфовики мають дотримуватися правил. Це їхній обов’язок бути здитинілими,
навіть усупереч своїм нахилам. І так, містере Маркс, я вас попереджую, - голос
Директора вібрував обуренням, сповнившись праведного самозречення, - це вже
був голос несхвалення з уст самого Суспільства. - Якщо я коли-небудь знову
почую про якесь ваше відхилення від належного стандарту дитинного декоруму,
