непристойності. А тут ще Бернард замість того, щоб тактовно не помітити,
відкрито почав коментувати цю живородну огидну картину. Тепер, коли ефект
соми проминув, він, засоромлений слабкістю, яку проявив цього ранку в готелі,
прагнув видатися сильним і неортодоксальним.
- Чудові інтимні стосунки, - з умисним викликом сказав він. - І яку силу
почуттів вони породжують! Я часто думаю: людина, мабуть, щось втрачає без
матері. Може, й ти втрачаєш щось, не зазнавши материнства, Леніно. Уяви собі,
що ти сидиш там і годуєш власне дитя.
- Бернарде, як ти смієш?
Мимо пройшла стара жінка з запаленими очима й хворобою шкіри, й Леніні
зовсім стало не до обурення.
- Ходімо звідси, - благала вона. - Мене верне від цього.
Але тут повернувся їхній провідник і, попрохавши іти за ним, повів їх вузькою
вулицею між будинками. Звернули за ріг. Дохла собака валялася на купі сміття.
Жінка з зобом ськала у голові малої дівчинки. Провідник зупинився біля
приставної драбини, махнув рукою спочатку вгору, а потім уперед. Вони
скорилися німим командам - вилізли по драбині і крізь отвір у стіні ввійшли в
довгу вузьку кімнату, досить темну й смердючу димом, горілим жиром та
заношеним, непраним одягом. У дальньому кінці кімнати був другий отвір, крізь
який пробивалося сонячне проміння й чувся гуркіт дуже гучних близьких
барабанів.
Переступивши поріг, вони опинилися на широкій терасі. Під ними, стиснений
високими будинками, був сільський майдан, заповнений індіанцями. Світлі
покривала, пір’я в чорному волоссі, поблиски бірюзи й темна шкіра волого
миготіли від спеки. Леніна знову притулила хустинку до носа. На відкритому
