мене. Після мескалю так погано, а від пейотлю нудить. Крім того, на похмілля
таке почуття сорому. Я тоді ще так соромилася. Лише подумати: я, бета, народила
дитину! Поставте себе на моє місце. - Від самого такого припущення у Леніни
побігли мурашки по шкірі. - Але, присягаюся, це не моя вина, я ще й досі не знаю,
як це сталося, адже я завжди дотримувалася всіх мальтузіанських прийомів, ти
знаєш, по порядку: один, два, три, чотири, завжди, клянусь вам, але все одно
завагітніла, а про абортарій тут, звичайно, нема й мови. Між іншим, він і досі в
Челсі? - запитала вона. Леніна кивнула. - І, як завжди, залитий світлом по
вівторках і п’ятницях? - Леніна кивнула знову. - О, ця чарівна рожева скляна
вежа! - Бідна Лінда заплющила очі, нестямно закинувши голову, відновила в
пам’яті незабутній образ. - А яка річка вночі! - прошепотіла вона. Великі сльози
повільно викотилися з-під зажмурених повік. - А як гарно було повертатися
додому зі Сток-Поджу. І чекає на тебе гаряча купіль і вібро-вакуумний масаж...
Але що вже про це, - вона глибоко зітхнула, похитала головою і знову
розплющила очі, раз чи два пирхнула, вишмаркала ніс пальцями і витерла їх об
спідницю. - О, пробачте, - сказала вона, помітивши Ленінину бридливу гримасу. -
Як я могла так! Пробачте. Але що ж робити, коли нема носовичків? Я пам’ятаю,
як я переживала через цей бруд, суцільну нестерильність. Мене принесли сюди з
розбитою головою. Ви не можете собі уявити, що вони до неї прикладали. Бруд,
сам бруд. “Цивілізація - це стерилізація”, - пробувала я повчати їх, ніби дітей. Але
вони, звичайно, не розуміли. Звідки їм розуміти? І накінець я, мабуть, звикла до
цього всього. Та й як ви можете тримати себе й свої речі в чистоті, коли немає
крана з гарячою водою? А гляньте на тутешній одяг. Ця капосна вовна - не ацетат.
Вона носиться й носиться. І коли порветься, ви мусите її латати. Але я бета, я
