чоловік... Навіть коли був ще зовсім малим хлопцем. Одного разу (він тоді вже
підріс) він ледь не убив бідного Вайкусиву. Чи це був Попе? І лише за те, що я
іноді приймала їх. Я ніколи так і не змогла йому втовкмачити, що серед
цивілізованих людей інакше й не можна. Безглуздя, мабуть, заразливе. Джон, в
усякому разі, заразився від індіанців. Він завжди воловодився з ними. Дарма що
вони завжди з ним грубо поводилися, не дозволяючи бути на рівних з іншими
хлопцями. З одного боку, це було ніби й на краще, бо полегшувало мої намагання
хоч якось формувати його. Хоч ти не можеш собі уявити, як це важко. Багато чого
людина не знає, але це й не моя справа - знати. Приміром, дитина запитує, як
працює гелікоптер або хто створив світ. Ну, що ти відповіси, якщо ти бета й
завжди працювала у Відділі запліднення? Ну, що ти йому скажеш?
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
Між покидьками, в яких вовтузилося вже четверо собак, Бернард і Джон
походжали взад-уперед, розмовляючи.
- Мені важко це все осмислити, - казав Бернард, - і реконструювати. Неначе ми з
різних планет, із різних століть. Мати, боги, весь цей бруд, старість, хвороби... -
він похитав головою. - Це майже незбагненно. Я ніколи цього не зрозумію, якщо
ти мені не поясниш.
- Що пояснювати?
- Все це, - він показав на селище й будинок. - Все. Все твоє життя.
- Але що можна сказати?
- Все з самого початку. Від перших спогадів.
- Від перших спогадів... - Джон насупився. Довго мовчав, пригадуючи.
Спека. Наїлися маїсових коржиків і солодкої кукурудзи. “Ходи сюди, - сказала
