Цез арь. Що ще, Октавіє ?
О кт а ві я. Скажу на вухо.
А н т о н ї й. Язик її не підлягає серцю, А серце язику сказать не вміє. Се лебединий пух спустивсь на бистрень, Та н нї на той бік, нї на сей не нпкие.
— 72 -
E U о б a p б (стиха до Аґріааи). Невже заплаче Цезарь ?
Аґр і и па.
Віц зах&іаривсь.
Е н о б а р б. Коли-б він був конем, то б хмарна пляма Пошкодила й коню; а чоловіку-ж?
А ґ р і п п а. Ну, Енобарбе, та-ж Антоиїй Над мертвим Юлїбм заилакав рівно, Та й при Філїаах плакав знов над Брутом.
Е н о б а р б. Торік він справді еежпту здобув ся: Що руйнував, і те мочив слезами. Не довіряй, поки й я пе заплачу.
Цезар ь. Ш, дорога Октавіе, я буду До тебе вісти слати. Памятання Про тебе час у мене не віднїме.
А н т о н ї й. Добродію, я поборюсь з тобою Прихильністю мовю. Обіймаю Тебе і оддаю богам.
Цеза рь. Прощайте ! Щастн ваш доля !
Л є п і д.
1 нехай всі зорі Осьвічують вам любую дорогу !
Це з а р ь.
Прощайте вже, ПроїЦіІІІте! (Цїлув Октавію).
Ант о ній.
Пу, проиіайте !
(Тр7би. Виходить).
— 73 -Сцена третя.
Александрія. Сьвітлиця в палатах. Входять Клеопатра, Харміяна, Іра і Алексас.
Клеопатра. Де-ж той козак?
