Сцена четверта.
Атени. Сьвітлиця в Антовїввіи домі. Входять Аптонїн та Октавія.
А н т о н Y й. Нї, hY, Окгавіє, ще тут не вся річ. І тисяча-б таких річей байдуже, А он, він знов став бати на Помпся, Зробив духовну й ирочитав народу. Про мене скуио в ній ; колн-ж не можна Було чого промовчати для чести, То холодно писав і неохотно, А де найлуччий був случай хвалити, Він процідив крізь зуби'^).
Октавія.
Любий пане ! Не йми всьому ти віри : колн-ж мусиш, То не приймай всього до серця близько. Як ви посердитесь, то й не бувало Нещасної таг:ої, що стояла б Між обома і за обох милила'іь. Благі боги сьміятимуть ся з мене, Як я молитимусь ; „Благословіте Мого су пруга й пана", та й загладжу Молитву сю: .Благословіте брата 1 " Боротиме одна молгітва другу ; Середини нема міждо краями ''').
— 77 -
A н т о н ї й. Октавіе кохана ! ти на того Направ любов, хто більш її шанує. Втеряю честь, втеряю і самого Себе. Не буть твоїм про мене лучче, Ніж буть твоїм, та вже без верховіття. Ну, та нехай так буде, як тн хочеш. Стань серед нас, а я там часом Готовитимусь все таки д.') бою. Нехай твого він осоромить бра*. .. Хапайсь як мога. По твойому сталось'®).
О ктав і я. Спасибі, пане мій. Зевс всемогущпй Мене слабу прпмирем вашим зробить. Війна між вами, се — колпб вселеяна Розсілась на двоє, і мертвим трупом Закидати розсїлину прийшло ся.
А н т о н ї й. Як знатимеш, від кого почало ся. Туди й направ свої докори. Наші Провини так одяакі буть не можуть, Щоб одинаково обох любити. Готуй ся в путь, і вибірап як знаєш
СопутннКІВ ; про втрату не турбуй ся. (Виходять),
Сцена пята,
Тамже. Друга сьвітдиця в палатах. Входить Енобарб, назустріч Ерос '").
Енобарб. Ну, іцо, друже Еросе? Еро с. Та пречудні вістї, добродїю. Енобарб. Які-ж, козаче? Ерос. Цезарь та Лепід воювали Помпея. Енобарб, Се вже crape. Чого ж добились?
Ерос. Цезарь, скорпстувавшнсь н):»і у війнї против Иомпея, тепер знехтував його побратомство, не хоче ділитись із ним славою походу ; ще и надто : винуватить ного за листи, що він писав перш до ІІоииея, і вхопив його по своному власному винуваченню. Тепер бідного третього запроторено, поки смерть випустить на волю''^).
Е н о б а р б. Ти, сьвіте, маєш тілько вже дві пельки ; Та кинь між них усю свою поживу, — Вони знов погризуть ся. Де-ж Антонїй?
Ерос. Блукав по саду — оттак штовхав Ногою суччб з перед себе і гукав : „Дурний Лепід'*, і грозить смертю Тому із слуг своїх, хто вбив Иомпея^^),
Е н о б а р б. Наш Фльот великий вже рушає.
