лїтоппсях, я, Енобарб нещасний, Перед тобою каявсь.
Первий.
Енобарб-се ! Третій. Мовчи бо !
E Б о б a p б. О владико безутїшішх ! Зроси мене нічними туманами Отруйними, щоб не тяжіла більше Ся бунтівлива жизнь мені бідасї. Удар об кремінь, об жорстоку хпбу Мою сим серцем, що засохло з туги. — Нехай воно розсиплеть ся у порох, Та й закінчаи мої сумниї думи ! — Антонїє ! ти благороднийі серцем Прости мене один, а вся вселеана Нехай в утікачі мене запише І в зрадники гидкі свого гетьмана.
Антонїє ! Антонїє ! (Умирав).
Другий. Озвімсь до нього. Первин. Нї, ще послухаймо. Він може скаже Про Цезаря що небудь.
Третій.
Добре ; тілько Він спить.
П є р в и й. Нї, він зомлів. Таких молитов Гидких на сон грядущий не читають.
Другий. Ходїм до нього.
Третїй. А вставай, мосьпане. Озвись до нас.
Другий. Добродїю ! чи чуєш ? Первин. Його десниця смерти поразила.
(Оддалеки туяумбаси).
- 122
Чи чуєте ? Се урочпсто будять
Соньків. Перенесїпі його у табір.
Він значний. Вже пройшла годика наша.
Т р є т ї й. Ну, то ХОДІМО. Може ще й очун.ч.
(Виходять з тілом).
Сцена десята.
Між двома таборами.
Входять Антонїй та Скар з військом, маршем.
Апт О НЇ Й.
