Входить Клеопатра. О відюхо ! іщезни ! Клеопатра. За що мій пан гнівить ся так на мене?
А н т о н ї п. Щезай! а то я по твоїй заслузі Воздам тобі, і Цезареву славу Спаскуджу. Він як бранку-полонянку, Тебе на погуки плебеям візьме. За колесницею його, як пляма Найгірша усього жіноцтва, пійдеш. І виставлятиме тебе, як чудо-юдо. За плату що найменшу всім роззявам. Тодї й тиха Окгавія орати Твій вид своїми пазурями зачне. Виходить Клеопатра.
Гаразд що утекла, коли ще любо
Тобі на сьвітї жити. А ще-б лучче,
Коли-б ти згинула в моїм запалі.
Бо смерть одна спасла-б тебе ьід многих.
Гей, Еросе! Я в Нессовій ходжу сорочці.
Алкиде, предку мій І дай злости,
Щоб місяцю на самі роїи скинув
Я Лихаса ^-^), і щоб сизш руками,
Що найваженні палицї хааалп,
Я погубив мов геройство власне ! —
- 125 —
Смерть відюсї! Підвуску Римлянину
Вона запродала мене і погибаю
Через зрадливу... Смерть їй ! Еросе, го !
(Виходить).
Сцена одинацята.
Александрія. Сьвітлиця в палатах. Входять Клеопатра, Харміяна, Іра та Мардиян.
Клеопатра. Подруженьки, рятуйте! О, лютує Він більш, ніж Телямон за щит свій ! ^^"j І Тессалїйський вепр не лютував так ^2'),
X а р м і я и а. У монумент ! Замкни ся наче вмерла, І щоб йому донесено. Душа і тїло Не більше мучять ся в своїй розлущ", Як розлучаеть ся величчє.
Клеопатра.
Зараз У монумент ! Іди до нього, Мардияне, Скажи йому, що я себе убила, І що Антонїй, се моє останнє слово. Промов
