се як найжалібнїйше. Ідо-ж, і принеси мені", як прийме Він смерть мою *^^j. — До монументу зараз !
(Виходять).
Сцена дванацята.
Тамже. Иньша сьвітлиця. Входять Антонїй із Epocoit.
Антонїй. Ти, Еросе, мене ще бачиш ?
— 126 —
Ерос.
Бачу, Мій благородний пане.
Антоні й.
Часом хйіара Здаєть ся нам драконом, пара — левом Або ведмедем, баштами на замку, І скелями і горами крутими, Або блакитним мисом з деревами, Що мають вшрови і наші очи Морочять воздухом. Ти бачив часто Сі метеори, іграшки вечірні.
Ерос. Так, пане мій.
А н т о н ї н. Те, що конем здавалось, Як думка мінить ся, і вже злило ся Немов вода з водою.
Ерос. Се буває.
А н т о н ї й. Мій хлопче Еросе, гетьман твій Таким зробивсь. Дивись, ось я Антонїа, Та образа свого не вдержу більше. Я, хлопче, воював ся для Єгипту, І ся цариця, що владїв я серцем її... бо і вона моїм владїла, Тийі що, поки моїм було ще, Із мілїонамп сердець єдналось, Тепер погибших... ся, кажу, цариця Підтасувала Цезареви карти, Мій Еросе, і проіграла славу Мою на ворога тріумфуванне. Не плач, мій любий Еросе. Ми можем Іще кінець самі собі зробити. —
Входить Мардияв.
Будь проклята твоя цариця ! Вкрала Мого меча у мене.
М ар д и ян. Нї, Антоне, Моя владичиця тебе любила 1 з долею твоєю долю власну Зйіішала.
А н т о н ї й. Геть, гидкий евнуше, звідси ! Мовчи ! Се зрадниця і вмре за зраду.
Мар дня н. Раз тілько з смертю розплатитись можна: Вона вже розплатилась. Що ти думав Зробити, зроблено вже, і останнє Було у неї слово: „Мій Антонїй!" Слово Се у тяжкім зітханні перервалось Між серцем Клеопатра і устами. Вона скінчилась, і імя кохане В самій собі похоронила.
Антонїй.
Вмерла ?
