цариця й Ерос наставленнем Своїм хоробрим благородство давне Менї явили. Та вже я бажаю Буть женихом перед моєю смертю. Я ринусь на меча мого, як на весїльню Постіль. Ну, Еросе, твій повелитель Вмирає твоїм учнем *^'). (Падав на свого меча).
Се зробити Навчивсь я в тебе... Що-ж се? Я не вмер ще? Не вмер ! Гей, чато ! Хто там ? Докінчайге !
Леле ! О горе!
А н т о н ї й. Вбий мене, коли хто любить Мене !
П є р в ий.
Янї!
Шя!
Другий.
Третій.
Аніхто ИНЬШИЙ. (Виходять чатівники).
Дерцет. Смерть і судьба женуть усіх від тебе ^^^). Як гляне Цезарь на сей меч і вісти Почує, то мене у ласку прийме.
Входить Діомед.
Д і О м Є д. Де-ж тут Антонїй?
Дерцет. Ось де, Діомеде!
Діомед. Ще жив? Чого-ж мовчиш, козаче?
(Виходить Дерцет).
— 132 —
A н т о ц ї и. Се, Діомеде, ти? Впйліап же вараз Меча свого і бий, иокп скінчу ся.
Д і о м є д. Преславний воїне ! Мене прислала Сюди моя Ціфиця Клеоаатра.
А н т о н ї й. Коли вона тебе прислала? Д і о м є д.
Зараз.
А нто ні й. А де-ж вона?
Д і о ві є д.
