А н т о н ї й. Як Клеопатра вмерла, Я пробував так пакісно-безчесно, Щоб і боги від мене відвернулись. — Я, що мечем четвертував вселенну, І на зеленій шиї у Нептуна Із суден городи потужиі строїв, Тепер принизивсь духом нижче жінки. Не порівняюсь благородством з нею : Бо Цезареви відказала смертю : „Сама себе я звоювала" '-'). Кляв ся Ти, Еросе, що, як настане время (Тепер воно настало), що иобачу Позад себе безчеств недшнуче І страх, тоді мене ти докінчаеш. Дак убивай же : время се настало.
— 129 --
Тн не мене вбєш : Цезаря побореш. Верни собі на щоки колір.
Ерос.
Вдержте Мене боги від сього ! Учинити, Чого не вдїяли II Партянські стріло Ворожі ?
А н т о н ї 11. Еросе, чи вже-ж ти хочеш Дивитись у великім Pujii, як я, Твій пан, на груди повернувши руки, Понуривши впокореную шию, Оддавши вид свій на палючий сороаі, За колїсчатийі троном Цезаря ітипіу, Сплямований приниженнєм, упадком?
Ерос. Я не хотів би сього бачптп.
Ан т о н ї й. Ну, дак чого-ж ? Мене сцїлоти можна Не чим, як рапою. Виймай же чесний Твій меч, що на користь твоїй отчизнї Носив еси.
Ерос. О пане ! вмилосердь ся !... А н т о н ї й. Хпба-ж не клявсь еси, як я на волю Тебе пускав, що зробиш се для мене?*^^) Роби-ж, а то усї твої послуги Були случаями без міркування. Виймай, кінчай !
Ерос. Дак одверни-ж від мене благородне Твоє обличче, на ввесь сьвіт величне.
А н т о н ї 0. Нехай і так.
- 130 —
Ерос. Уже меча я впиняв. А н т о н ї й. Нехай же зараз робить те, для чого Його ти впиняв.
Ерос. Пане мій коханий ! Гетьмане мій і імператоре мій ! Довволь мені з тобою попрощатись, Перш НІЖ удар крівавсй сей ударю.
А н т о н ї й. Ти вже сказав : прощай. Ерос.
Прощай же, Великий воїне. Тепер ударить?
А н т о н ї й. Бий, Еросе.
Ерос. Так от же ! (Падав на свого меча). Так ізбавлюсь
Від муки — бачити твою кончину. (Умирав)"^).
А н т о н ї й. О тричі благороднїйший від мене ! Хоробрий Еросе ! меие тп учпш, Що мушу я вчинить, а ти не зміг би. Моя
