І р а.
Вмерла также Й вона, цариця наша.
X а р м і я н а.
О царице ! І ра. О панї наша !
X а р м і я н а. Господине наша! І ра. О царствений Єгипте, королево !
X a p м і я н a. Мовчи бо, Іро, цить !
Клеопатра. Не більше я як женщйна, і правлять Такі дрібні, мізерні страсти шною, Як і дівчям том, що корови доїть, Що робить посліду ще ДІЛО в хагї. Менї-б годило ся жбурнути берлом в завпдливик богів і їя сказати, Поки ще скарбу нашого не вкрали:
Сей СЬВІТ рІвеН із божеським їх СЬБІТОМ.
Тепер усе нї на що: і терпіти,
Се дурощ, і В печалі бптись-рватись,
Скаженому собацї се пристало.
Який же гріх нам ринутись у хату
Таємну смерти, пеош нїж смерть підійде?
Як ви, подруженьки ? Розвеселітесь 1
Що, Харміяно ? Благородні дїви !
0 жони, жони! гляньте, догоріла
У нас ясна ЛЯМПада. (До чатівників у ниву)
Люде добрі! Бодрітесь. Похоронною, а потім Все зробимо хоробро іі блаїородно, По римському високому звичаю ;
1 смерть пишатаметь ся, що нас прийме. Ходім, Похолоділа вже обгортка Ґіґантської душі. Ходїм, ходімо, Подруженьки. Тепер хоробрість Єдиний друг наш, і кінець коротчий.
(Виходять. Ті що в горі, несуть Антоніеве тіло).
АКТ ПЯТИЙ.
Сцена перва.
Цезарів табір перед Александрією.
