Входять Цезарь, Аїріппа, Долябелля, Меценат, їаль, Прокулеіі і ішьші.
Цезарь. Іди до нього, Долябелло, требуй, Щоб здавсь; скажи йому: так иідупавши, Він тілько гаяннем із нас сьміеть ся. Доля белля.
Скажу се, Цезарю. (Виходить Долябелля). Входить Дерцет з Антонїевпи мечем.
Цезарь. Що се таке? і хто ти, що зосьміливсь Явитись так до нас?
Дерцет.
Я звусь Дерцетом. Служив я Марк Антонїю, і він був, Як луччпц лііж панів, достойний лу ічих На послуги uoftiy. Поки стояв віє І говорив, то п був моїм гетьманом, І ніс я жизнь мою, щоб тратить всюди
— 139 -
На ворогів його. Коли тн хочеш Узять мене до себе, то чим був я іїоаіу, і Цезарю тим самим буду. А не зволпш, оддам тобі я шию.
Ц езарь. Що хочеш ти сказати?
Д є р ц є т.
Цезарю, я Скажу, що вмер Антонїй.
Цеза р ь.
Ні, упадок Громадини такої наробив би Страшного грукоту на сьвіт весь круглий;^ На міські майдани левів струснув би, А городян — в левині кубла-нетри. Антонїева смерть не одинока Судьба: тут ціла половина сьвіта.
Д є р ц є т. Умер він, Цезарю, і не від суду Громадського, не від ножа харциза : Ні, та сама рука, що написала Діла його преславні, з тим же духом, Котрим її се серце надихало, Ударила у се потужне серце. Ось віеч його: я вкрав його із рани. Дивись, ось кров його преблагородна.
Це з а р ь. Ви позираєте понуро, друзї? Коли-б ся новина не заросила Слезою і царських очей, скарайте Мере, боги !
Af р і п п а. Се чудно, що природа Велить лементувать нам, що постали Діла, котрих ми пильно допевнялись.
Меценат. У нього рівноважилп заслуги Із хпбаїуіп.
А ґ р і п п а. Ще висшин дух не правив Людьми. Та ви, богп, падаєте нааі Якпй-ся блуд, щоб з нас робити смертних. І Цезарь зрушив ся.
М є ц є н а т.
Він мусить бачить Себе в такому зеркалї широкім.
Цезарь. Так, так, се я довів тебе до сього, Антонїє ! Та ріжем же аш іі тіло Своє у недузі. Або я мусів Явити сам тобі
