Клеопатра. Як! від стерти Рятуєте мене, що і собакат Скорочує їх муку ?
П р о к у л є й. Клеопатро, Не вражуй добрости того владики, Не посягай на яснзнь. Нехай побачить Вселенна, як він благородио чниить; А стерть твоя ке дасть йоту чинить.
Клеопатра. О, деж ти, стерте? поспішай до тоне! Візьми царицю : бо дорожше стиїть Вона дїтвори й гольтяпак гротади.
II р о к у л є н. О, потерпи, вгатуйсь, царице!
К л є о U ат р а.
Пане, Не буду їсти й питп. . чуєш, пане? Коли балаків треба, то і спати. Сю смертну хатку я таки зруйную, Що'б Цезарь нї робив. Зиай, пане: Не хочу, щоб тепс тааі прикували, В дворі твого владики, і Окгавія Дурна тене карала чистим окот. Мене у гору зняти й показати На погук челядї грізного Риту ! Нехай калюжа у tirunti буде
- 145 —
Мені могилою мяхкою лучче !
у Шльську млаку лучче меие вкиньте
Нагу, щоб мухи водяні роз'їли
Мене в страшний окісток. Лучче
Зробіте шибеницю з піраміди
Високої моєї українн,
Щоб там завісити мене, скувавши
II р о к у л є й. Страшні сї думки ти далеко шириш, А Цезарь не дає тому причини. Входить Долябелля.
Доля бел ля. Про те, що ТИ зробив, вже Цезарь знав, І зве тебе до себе, а царицю Я стерегтиму.
II р о к у л є й. Добре, Долябелло. Се радує мене. Ведись ласкаво з нею. (До Клеопатри). (^Ікажу я Цезарю, чого ти хочеш, Коли звелиш.
Клеопатра. Скажи, що хочу вмерти. (Виходять Прокулей і воїни).
Долябелля. Преблагородная царице ! ти чувала Про мене ?
Кл ео п а тра. Не скажу.
Долябелля.
Нї, певно знаєш ^*^).
