Антонїя в свої міцні тенета.
Долябелля. Ось на грудях крови маленька цятка, І трохи спухло. На руці так само.
Ч а т і в н и к. Се зуб єхидни, а на листї фіґи Та слина, що єхидни зоставляють В печерах Нільських.
Цез арь.
Се можливо, справді, Що так вона умерла : бо і лїкарь її мені говорить, що питала У нього пильно, як найлекше вмерти. — Беріте її з ложем, а прислужниць Із монумента повиносьте. Поруч З її Антонїем її положим ^^^). Ще нї одна на всій землї каплиця В собі такої пари не сховала Преславної. Такі великі дії І тих самих вдаряють, хто їх творить. Об них не менше жалкувати будуть, Як славити того, хто умудрив- ся їх довести до їх сумної долї. — Все військо наше зіпдеть ся врочисто На похоронах їх презентуватись. Тоді вже в Рим. Порядкувати будеш Ти сим великим збором, Долябелло. (Виходять).
ПОЯСНЕННЯ.
1) Плютарх оповідає про лікаря Фільотаса з Амфіссп, який жив у ту пору в Александрії і оповідав потім його (Плютарховому) дїдовж про свої БІдвідпвп в Антонїбвій кухні, де пекли вісім дп-них кабанів для двапайцятьох гостей. Се оповідане впкорпстав Шекспір далі, дпв. акт II, 2.
2) ІІлютарх зазначуе, що римські вояки скоса дивилп ся на Антопієві любощі з Клеопатрою.
3) Шекспір навмисно (див. передмову) зробив Клеопатру Єгиптянкою, називає її смуглявою а навіть Циганкою хоча Плютарх виразно говорить, що вона була Македонянка.
4) Иотожсамленє Циганів з Єгиптянами було загальним віруванєм давньої Европи і майже від їх першої появи в Нїзеччинї в р. 1417, дпв. Paul Lacroix, Moeurs, usages et costumes au Moyen Age et a I'epoque de la Renaissance. Paris 1874, ciop. 492—93.
5) Антопїй був одним із трьох мужів, що по Цезаревій смертп захопили в свої руки пановане над римською державою; він був властивим творцем сего тріумвірату.
G) ІІлютарх називає Клеопатру „королевою підлизнів: усї способи лизунства розуміла вона як найкраще".
- 162 —
7) Фульвія, Антонїева жінка, була вдовою, колп Антоні» оженив ся з нею. Плютарх характеризує її як жінку, що не дбала ані про прядене вовни, ані про домашнє господарство, але хотіла не тілько панувати над звичаіінпм чоловіком, ба навіть володіти над володарем і командувати над командантом. От тим то — додає Плютарх — Кдеопатра була в довзї у Фульвії за те, що вона навчила Антонїя підлягати жіночій команді.
8) Натяк па те, що Октавій Цезарь поривав ся запанувати над Антонієм, бачили ми у Шек-спіра вже в „Юлію Цезарі", див. нота 79. Плютарх не дає підстави для такого представленя.
9) Плютарх оповідає, що Антоеіп нераз, перебраний за невольника, ходив нічю по під двері й вікна простих людей у Александріі, виробляв рі-жні збитки і сьміховпнп і що Клеопатра додержувала йому кумпанії також перебрана за неволь- ницю. З тих прогульок Антонїй вертав нераз наслухавшись лайки а то U набравшись штурканцїв та побоїв.
10) Іра і Харміяпа — історпчиі особи. Октавій, розпочинаючи війну з Антонієм, говорив (по Плютарху), що не воює з
