Біологи-еволюціоністи намагаються пояснити середню тривалість життя різних біологічних видів крізь призму того, як конкретна тривалість життя допомагає конкретному виду виживати в умовах дикої природи. На їхню думку, середня тривалість життя визначена генетично, оскільки вона допомагає біологічному виду виживати й розмножуватись. Миші живуть так недовго, оскільки на них постійно полюють різноманітні хижаки, а взимку вони часто замерзають до смерті. Свої гени передають наступному поколінню ті миші, що мають найчисельніше потомство, а не ті, що живуть найдовше. (Якщо ця теорія правильна, то можна припустити, що якби миші уміли якось рятуватися від хижаків, то вони б жили довше. Справді, кажани, що за розміром такі самі, як миші, живуть у 3,5 рази довше).
Проте одна аномалія спостерігається в рептилій. Так виглядає, що в деяких із них тривалість життя насправді не обмежена. Можливо навіть, що вони могли б жити вічно. Алігатори і крокодили з віком просто збільшуються в розмірах, але не втрачають ні сили, ні енергії. (У підручниках часто пишуть, що алігатори живуть лише до сімдесяти років. Однак це, мабуть, зумовлено тим, що у сімдесятирічному віці помер працівник зоопарку, який доглядав за алігаторами. Інші підручники чесніші і просто пишуть, що тривалість життя цих створінь більша за сімдесят років, але досі її ще точно не виміряли в лабораторних умовах.) Насправді ці тварини не безсмертні, оскільки вмирають від нещасних випадків, голоду, хвороб тощо. Однак якщо їх тримати в зоопарку, то вони можуть жити надзвичайно довго, мало не вічно.
БІОЛОГІЧНИЙ ГОДИННИК
Іншим важливим ключем може бути теломера клітини, що діє як “біологічний годинник”. Теломери містяться на кінчиках хромосом, як пластикові наконечники на шнурівках у взутті. Після кожного циклу ділення клітини вони стають щораз коротші. Зрештою, після приблизно шістдесяти таких циклів (у випадку клітин шкіри) теломери закінчуються. Тоді клітина вступає у фазу старіння й перестає функціонувати справно. Тож теломери можна порівняти з бікфордо- вим шнуром. Якщо після кожного циклу ділення клітини цей шнур стає коротший, то врешті-решт він зникає зовсім і клітина перестає ділитися.
Це явище називають межею Гейфліка, і воно, схоже, обмежує тривалість життя деяких клітин. Приміром, ракові клітини не мають межі Гейфліка і виробляють фермент із назвою теломераза, який не дає теломерам скорочуватись.
Теломеразу можна синтезувати. Якщо застосувати її до клітин шкіри, то ці клітини, схоже, починають ділитися безкінечно. Вони стають безсмертні.
Однак тут криється небезпека. Ракові клітини теж безсмертні, вони діляться всередині пухлини безкінечно. Насправді саме тому ракові клітини смертельно небезпечні - вони діляться без обмежень, доки тіло не втрачає здатність функціонувати. Тому теломеразу треба досліджувати дуже обережно. Перш ніж застосовувати будь-який метод лікування з використанням теломерази, аби “накрутити” біологічний годинник, треба пересвідчитись, що він не спричинить рак.
БЕЗСМЕРТЯ ПЛЮС МОЛОДІСТЬ
Для когось перспектива продовження людського життя - джерело радості, а для когось - жахіття: достатньо лише уявити вибухоподібне зростання населення й суспільство з немічних старих, які неминуче доведуть країну до банкрутства.
Поєднання біологічних, механічних і нанотехнологічних методів насправді може не тільки продовжити тривалість людського життя, а й зберегти людям молодість. Роберт Фрайтас-молодший, що застосовує нанотехнології в медицині, сказав: “За кілька десятків років такі втручання можуть стати звичною справою. Щорічні огляди й очищення і час до часу деякі серйозні відновлювальні операції дадуть змогу раз на рік повертати біологічний вік людини до більш-менш постійного фізіологічного віку, який вона обере сама. Все одно людина може врешті-решт померти від якихось випадкових причин, однак вона житиме принаймні в десять разів довше, ніж люди живуть тепер”.2'
