Із цього випливає, що найкращий у світі контрацептив - це достаток. У минулому селяни, не маючи жодних пенсійних програм чи соціальних гарантій, намагалися народжувати якомога більше дітей, щоб ті працювали в полі й доглядали їх у старості. Розрахунок селян був простий: кожна нова дитина в сім’ї означала додаткову пару робочих рук, додатковий дохід і додаткового доглядача за батьками в похилому віці. Однак коли селянин піднімається до рівня середнього класу й одержує всі відповідні блага - зокрема пенсійні гарантії й комфортне життя, - то сімейне рівняння змінюється: кожна нова дитина зменшує дохід і знижує якість життя.
У країнах третього світу проблема протилежна - населення швидко зростає і значну його частку становлять діти й підлітки. Втім, навіть там, де очікується найбільший демографічний вибух, - в Азії й Африці на південь від Сахари, - рівень народжуваності почав знижуватися з низки причин.
По-перше, сільське населення швидко урбанізується - фермери залишають успадковані землі й рушають на пошуки щастя до мега- полісів. У 1800 році тільки 3 відсотки населення жило в містах. До кінця двадцятого сторіччя ця цифра виросла до 47 відсотків, і очікується, що в найближчі десятиріччя вона ще істотно зросте. У місті виховувати дитину значно дорожче, і це різко зменшує кількість дітей у сім’ї. Житло, харчування та інші речі в місті коштують надто дорого, і робітники, що живуть у нетрях мегаполісів, виконують той самий простий розрахунок і доходять висновку, що кожна дитина зменшує їхній добробут.
По-друге, коли країни індустріалізуються, як, зокрема, Китай та Індія, в них формується середній клас, який хоче мати менше дітей, - так само, як середній клас на індустріалізованому Заході. І, по- третє, підвищується рівень освіти жінок, у результаті чого навіть у таких бідних країнах, як Бангладеш, з’являється клас жінок, які хочуть мати менше дітей. Завдяки одній масштабній освітній програмі рівень народжуваності в Бангладеш знизився з 7 до 2,7 дітей на сім’ю - навіть без масштабної урбанізації чи індустріалізації.
З уваги на всі ці чинники ООН постійно переглядає власні прогнози стосовно зростання чисельності населення. Оцінки й досі різняться, однак до 2040 року населення Землі може сягнути 9 мільярдів. Воно й далі зростатиме, проте темпи цього зростання сповільняться, і зрештою зростання зовсім припиниться. За оптимістичними прогнозами, населення світу стабілізується до 2100 року приблизно на рівні 11 мільярдів.
Може здатися, що така кількість населення перевищує можливості земних ресурсів. Однак усе залежить від того, як визначати ці можливості, адже не виключено, що нас чекає ще одна зелена революція.
Один можливий ключ до деяких із цих проблем - біотехнології. В Європі генномодифіковані продукти харчування зажили лихої слави, яка може протриматися ціле покоління. Біотехнологічна промисловість продавала фермерам одночасно і гербіциди, і нові культури, що стійкі до дії гербіцидів. Для біотехнологічної галузі це означало збільшення обсягів продажу, однак для її клієнтів це означало збільшення кількості отруйних речовин у їжі; відтак цей ринок незабаром згас.5
Утім, у майбутньому на ринку можуть з’явитися нові сорти зернових, такі, як “суперрис”, - тобто культури, спеціально створені за допомогою генної інженерії так, щоб давати високий урожай у посушливій і неродючій місцевості. Складно буде протистояти на моральному грунті запровадженню культур, що безпечні й можуть нагодувати сотні мільйонів людей.
ВІДРОДЖЕННЯ ВИМЕРЛИХ ФОРМ ЖИТТЯ
Однак інших науковців цікавить не лише те, як продовжити людське життя й обдурити смерть. На додаток до цього їх цікавить воскресіння з мертвих.
