Фізика майбутнього

майже як чарівник, який може начарувати все, що йому заманеться.

Тоді я спитав: хіба можливо дати докладні вказівки багатьом мільярдам катомів, щоб, скажімо, холодильник раптом перетворився на кухонну плиту? Таке програмування здається просто якимсь кошмаром, сказав я. Ґолдстейн відповів, що не обов’язково давати докладні вказівки кожному катомові. Кожний катом мусить знати тільки те, з якими сусідніми катомами він має з’єднатися. Якщо кожний катом одержить команду з’єднатися тільки з невеличким числом сусідніх катомів, то всі катоми, немов за чарами, переконфігуруються в іншу складну структуру (так само нейрони в мозку дитини мусять знати тільки те, як з’єднатися з сусідніми нейронами; так мозок розвивається).

Якщо припустити, що проблеми програмування і стабільності вдасться розв’язати, то може статися, що до кінця сторіччя цілі будинки чи навіть міста поставатимуть від натискання кнопки. Треба буде тільки спланувати розташування будинків, викопати котловани для фундаментів - і трильйони катомів самі створять посеред пустелі чи лісу цілі міста.

Проте інженери в Шеі передбачають і таке, що колись катоми можуть навіть набути людської форми. “Чому ні? Про це цікаво поміркувати”, - каже Раттнер.¹⁶ (У такому разі робот Т- 1000 може стати реальністю.)

ДАЛЕКЕ МАЙБУТНЄ (ВІД 2070 ДО 2100 РОКУ) СВЯЩЕННИЙ ҐРААЛЬ: РЕПЛІКАТОР

Прибічники нанотехнологій передбачають, що до 2100 року з’явиться навіть іще потужніша машина - молекулярний складальник, або ж “реплікатор”, здатний створити все що завгодно. Цей пристрій буде завбільшки, мабуть, із пральну машину. У нього кластимуть сировину й натискатимуть на кнопку. Багато трильйонів на- нороботів накидатимуться на сировину й розбиратимуть її на молекули, а тоді збиратимуть із цих молекул цілком новий предмет.

Реплікатор зможе виготовити будь-що. Він стане вінцем науки й інженерії, кульмінацією наших зусиль, що розпочалися ще в доісторичні часи, коли людина вперше підняла з землі знаряддя праці.

Одна з проблем на шляху до створення реплікатора — величезне число атомів, які треба відповідно сконфігурувати, аби скопіювати той чи інший об’єкт. Приміром, тіло людини містить понад 50 трильйонів клітин і понад 10²⁶ атомів. Це колосальне число, і навіть щоб просто зберігати інформацію про місце перебування кожного з цих атомів, потрібний величезний обсяг пам’яті.

Проте один спосіб, як можна розв’язати цю проблему, - це створити наноробота, тобто наразі ще гіпотетичного молекулярного робота. Нанороботи мають декілька ключових властивостей. По-перше, вони можуть самовідтворюватись. Якщо робот може відтворити себе один раз, то, в принципі, він може створити необмежене число копій себе. Тож головне - створити першого наноробота. По-друге, нанороботи вміють розпізнавати молекули й розрізати їх у точно визначених місцях. По-третє, вони вміють збирати з атомів нові молекули, дотримуючись заданої схеми. Відтак завдання реконфігурації 10²⁶ атомів зводиться до створення аналогічної кількості нанороботів, кожний з яких був би запрограмований маніпулювати окремими атомами. В такому разі величезне число атомів у тілі вже не є такою непереборною перешкодою. Справжня проблема - створити лише одного з цих міфічних нанороботів і дозволити йому розмножуватися самостійно.

Однак у науковій спільноті немає єдиної думки стосовно того, наскільки мрія про такого нановиробника здійсненна з погляду фізики. Дехто, зокрема Ерік Дрекслер, піонер нанотехнологій і автор книжки Двигуни творіння, вважає, що в майбутньому все виготовлятимуть на молекулярному рівні і в результаті товарів стане стільки, що сьогодні ми навіть не можемо уявити. Створення машини, яка може створити все що завгодно, докорінно змінить ціле суспільство. Проте інші науковці налаштовані скептичніше.