зауважив Смоллі, якщо зблизити два атоми, то це ще не гарантує реакції між ними. Матінка Природа для розв’язання цієї проблеми часто залучає третю сторону - водний розчин ферменту, що може стимулювати хімічну реакцію. Смоллі зазначив, що багато хімічних речовин, що їх використовують у комп’ютерах і електронній промисловості, не розчиняються у воді. Дрекслер на це відповів, що не для всіх хімічних реакцій потрібна вода чи ферменти.
Приміром, один можливий варіант має назву самоскладання, або ж підхід “знизу догори”. З давніх-давен люди застосовують у будівництві підхід “згори донизу”. За допомогою таких інструментів, як молоток і пилка, ріжуть дерево, складають дошки докупи і створюють більші споруди, такі як будинок, відповідно до плану. Кожним кроком цього процесу треба чітко керувати згори.
При підході “знизу догори” об’єкти складаються самостійно. В природі, наприклад, прекрасні сніжинки під час заметілі кристалізуються самі. Багато трильйонів атомів організуються в нові форми. Ніхто не мусить проектувати кожну сніжинку окремо. Те саме часто трапляється в біологічних системах. Бактеріальні рибосоми - складні молекулярні системи, що містять принаймні п’ятдесят п’ять різних білкових молекул і кілька молекул РНК, - можуть спонтанно складатися в пробірці.
Самоскладання застосовують також у напівпровідниковій промисловості. Компоненти, що їх використовують у транзисторах, іноді складаються самі. Застосовуючи у строгій послідовності різноманітні складні технології і процеси (зокрема швидке охолодження, кристалізацію, полімеризацію, осаджування з парової фази, затверднення тощо), можна виготовити чимало повноцінних комп’ютерних компонентів. Як ми вже побачили раніше, таким методом можна виготовляти певний тип наночастинок, які застосовують проти ракових клітин.
Утім, більшість предметів таки не створюються самі. Загалом лише малесенька частка наноматеріалів засвідчила здатність до коректного самоскладання. Неможливо одержати за допомогою са- москладання саме такий нанопристрій, який вам хотілося б. Відтак поступ у створенні нанопристроїв методом самоскладання буде стабільний, однак повільний.
Отже, молекулярні складальники, очевидно, не суперечать законам фізики, але створити їх буде надзвичайно складно. Нанороботів не існує сьогодні й не існуватиме в близькому майбутньому, однак щойно (і якщо) першого наноробота успішно створять, це може докорінно змінити суспільство.
СТВОРЕННЯ РЕПЛІКАТОРА
Як міг би виглядати реплікатор? Точно цього ніхто не знає, оскільки до його створення залишається ще багато десятиріч, а то й ціле сторіччя. Однак я одержав деяке уявлення, яким міг би бути реплікатор, коли для однієї передачі на телеканалі
Тоді цю інформацію ввели у більший пристрій - завбільшки приблизно як холодильник - який може створити тривимірну пластикову копію майже будь-чого. Цей пристрій має тоненький носик, що рухається горизонтально з боку в бік. При кожному проході він розприскує малесеньку кількість розплавленого пластику, дублюючи первинне лазерне зображення мого обличчя. Приблизно через десять хвилин, після багатьох проходів, із пристрою вийшла готова пластикова форма, дивно схожа на моє обличчя.
Комерційні перспективи цієї технології величезні, оскільки вона дає змогу за лічені хвилини створити реалістичну копію
