Приміром, нині покійний Нобелівський лауреат Річард Смоллі в статті у журналі
Дискусія на цю тему стала надбанням загалу, коли Смоллі зчепився з Дрекслером у низці листів, які 2003 і 2004 року передрукували на сторінках журналу
По-перше, на ці “пальці” діятимуть слабкі сили притягання, і в результаті вони прилипатимуть до інших молекул. Атоми прилипають один до одного почасти через слабкі електричні сили, що існують між їхніми електронами, на кшталт сили Ван дер Ваальса. Уявіть, як це - ремонтувати наручний годинник пінцетом, що змазаний медом. Зібрати таким інструментом щось настільки делікатне, як механізм годинника, було б неможливо. А тепер уявіть, що треба зібрати щось навіть складніше за годинник - молекулу - з компонентів, які постійно липнуть до пальців.
По-друге, ці пальці можуть виявитися надто “товстими”, аби маніпулювати атомами. Уявіть, що вам доводиться ремонтувати той самий годинник у грубих бавовняних рукавицях. Оскільки “пальці” складаються з окремих атомів - так само як і об’єкти, якими вони мають маніпулювати, — то ці пальці просто можуть виявитись затов- стими для виконання потрібних делікатних операцій.
Наостанок Смоллі зауважив: “Як не можна змусити хлопця й дівчину закохатися одне в одного, просто звівши їх докупи, так само неможливо спровокувати бажану хімічну взаємодію між двома молекулярними об’єктами простим механічним рухом... Хімія, як і кохання, - справа делікатна”.17
Ця суперечка торкається самої суті питання, чи здійснить колись реплікатор революцію в суспільстві, чи так і залишиться лише цікавин- кою, яку рано чи пізно викинуть на смітник незреалізованих технологічних ідей. Як ми побачили, закони фізики нашого світу не так просто перевести у фізику наносвіту. Ефекти, на які ми не зважаємо, такі як сили Ван дер Ваальса, поверхневий натяг, принцип невизначеності, принцип заборони Паулі тощо, в наносвіті стають домінантними.
Аби зрозуміти всю серйозність цієї проблеми, уявіть, що атом має розмір тенісного м’ячика і що у вас є басейн, повний таких атомів. Пірнути в такий басейн - зовсім не те саме, що пірнути в басейн із водою. “М’ячики” постійно вібрували б і вдарялися б об вас з усіх боків - через броунівський рух. Плавати в такому басейні було б майже неможливо - це те саме, що плавати в патоці. Щоразу, коли б ви намагалися схопити один із “м’ячиків”, він завдяки складній комбінації сил або втікав би від вас, або прилипав би до ваших пальців.
Зрештою обоє науковців зійшлися на тому, що кожний залишиться при своїй думці. Смоллі не вдалося “нокаутувати” молекулярний реплікатор, однак коли пристрасті після наукової сутички вгамувалися, дещо таки з’ясувалось. По-перше, обидва науковці визнали, що наївна ідея про наноробота, який розрізає і склеює молекули за допомогою молекулярного пінцета, потребує доопрацювання. На атомному рівні домінантними стають нові квантові сили.
По-друге, хоча цей реплікатор, чи універсальний виробник, сьогодні - лише фантастика, один різновид його вже існує. Приміром, Матінка Природа вміє перетворювати гамбургери й овочі на немовля лише за дев’ять місяців. Цю операцію виконують молекули ДНК (в яких закодовано “креслення” дитини); вони керують діями рибосом (які розрізають і склеюють молекули у належній послідовності) і використовують білки та амінокислоти, що містяться в їжі.
І по-третє, можливо, що молекулярний складальник і функціонував би, однак у складнішому варіанті. Приміром, як
