Фізика майбутнього

стероїдах”, бо вона здавалась дуже схожою на місячну програму 1970-х років. Ракета-носій Apec І мала бути 325 футів заввишки - майже як Сатурн V, чия висота становить 363 фути. Припускалось, що Apec І виводитиме в космос пілотований корабель Оріон, замінивши старий космічний човник. Однак для дуже великих вантажів НАСА планувало використовувати ракету Apec Vзаввишки 381 фут, здатну виводити в космос 207 тон вантажу. Ракета Apec V мала стати стрижнем будь-якої місії на Місяць чи Марс. (Хоч розробку ракет Apec припинено, точаться розмови про можливе збереження деяких компонентів для майбутніх космічних місій.)

ПОСТІЙНА БАЗА НА МІСЯЦІ

Скасувавши програму Constellation, президент Обама залишив, однак, кілька варіантів. Космічний корабель Оріон, який мав доправити наших астронавтів до Місяця, тепер розглядають як рятувальну капсулу для Міжнародної космічної станції. Можливо, колись у майбутньому, коли економіка підніметься, якась інша адміністрація знову зацікавиться Місяцем і в тому числі створенням місячної бази.

Створення постійної жилої бази на Місяці ускладнюється багатьма проблемами. Перша - це мікрометеорити. Оскільки на Місяці немає повітря, на нього часто падає каміння з космосу. У цьому легко пересвідчитись, уважно подивившись на місячну поверхню — вона всуціль усіяна слідами від ударів метеоритів; деяким із них мільярди років.

Я мав нагоду спостерігати ефект цього явища на власні очі, коли вчився в Каліфорнійському університеті в Берклі. Зразки місячних порід, що їх астронавти привезли з космосу на початку 1970-х років, стали справжньою сенсацією в науковому світі. Мене запросили до лабораторії, де ці зразки досліджували під мікроскопом. На перший погляд камінь, який я побачив, здавався звичайним каменем, оскільки місячні породи дуже схожі на земні, однак, подивившись у мікроскоп, я був вражений. На цьому камені я побачив малесенькі метеоритні кратери, а всередині них - іще менші кратери. Кратери всередині кратерів усередині кратерів - нічого схожого я ще в житті не бачив. Я миттю збагнув, що за відсутності атмосфери навіть найменша порошинка, що летить зі швидкістю 40 000 миль на годину, легко може вбити людину чи принаймні продірявити скафандр. (Науковці належно оцінюють величезну шкоду від мікрометеоритів, оскільки вміють імітувати ці зіткнення - для цього в лабораторіях створено потужні гармати, що стріляють металевими кульками.)

Одне можливе вирішення - створити базу під поверхнею Місяця. З уваги на давню вулканічну активність Місяця є шанс, що нашим астронавтам удасться знайти лавовий тунель, який би простягався далеко вглиб Місяця. (Лавові тунелі утворені давніми потоками лави, що вирізали в ґрунті печеровидні порожнини й тунелі.) У 2009 році астрономи виявили лавовий тунель завбільшки з хмарочос, що міг би послугувати місцем для постійної бази на Місяці.

Така природна печера могла б забезпечити нашим астронавтам дешевий захист від космічних променів і сонячних спалахів. Навіть під час трансконтинентального перельоту з Нью-Йорка до Лос- Анджелеса ми піддаємося опроміненню на рівні одного мілібара на годину (що рівнозначне рентгенівському знімку в стоматолога). На Місяці радіація може виявитись настільки сильною, що астронавти будуть змушені мешкати глибоко під поверхнею. За відсутності атмосфери смертоносний дощ із сонячних спалахів і космічних променів був би для астронавтів дуже небезпечним і міг би спричинити передчасне старіння чи навіть рак.

Невагомість - це теж проблема, особливо у випадку тривалих космічних місій. Я мав нагоду побувати в тренувальному центрі НАСА в Клівленді, де з астронавтами проводять різноманітні експерименти. В одному такому експерименті піддослідного підвісили на спеціальних пасках, так що його тіло розташувалося паралельно до підлоги. Тоді він почав бігти по біговій доріжці, розташованій вертикально. Таким способом науковці НАСА імітують невагомість і випробовують витривалість піддослідного.

Із розмови з лікарями НАСА я дізнався, що невагомість завдає організмові більшої шкоди, ніж я думав раніше. Один лікар