здійснили амбітну спробу розгорнути справжнє сонячне вітрило з назвою Cosmos 1. Вітрило запустили з російського підводного човна. Однак запуск ракети Волна виявився невдалим, і до орбіти це вітрило так і не дісталось. А коли 2008 року група науковців із НАСА спробувала запустити сонячне вітрило з назвою NanoSail-D, то запуск ракети Falcon 1 теж виявився невдалим.
Але нарешті в травні 2010 року Агентство аерокосмічних досліджень Японії успішно запустило IKAROS - перший космічний апарат, що має використовувати технологію сонячного вітрила в міжпланетному просторі.7 Він має квадратне вітрило з діагоналлю 20 метрів, що слугує йому двигуном, і прямує до Венери. Японці сподіваються за якийсь час запустити ще один космічний апарат із сонячним вітрилом до Юпітера.
ЯДЕРНА РАКЕТА
Як можливе джерело енергії для зоряного корабля науковці розглядають також і ядерну енергію. Комісія з атомної енергії США вперше серйозно зацікавилась ракетами з атомними реакторами ще 1953 року, починаючи з проекту Rover. У 1950-х і 1960-х роках експерименти з атомними ракетами загалом закінчились невдало. Ці ракети переважно були нестабільні й надто складні в керуванні. До того ж звичайний ядерний реактор просто не продукує достатньо енергії для зоряного корабля, і це легко довести. Типова атомна електростанція виробляє близько мільярда ват енергії - цього недостатньо, щоб долетіти до зірок.
Але в 1950-х роках науковці запропонували використовувати як двигун для зоряного корабля атомні й водневі бомби, а не реактори. Приміром, у проекті Оріон пропонувалось прискорювати ракету вибуховими хвилями від атомних бомб. Зоряний корабель мав скидати позад себе одну за іншою атомні бомби, створюючи потужні спалахи рентгенівського проміння. Ударні хвилі від вибухів бомб штовхали б корабель уперед.
У 1959 році фізики з компанії General Atomics обчислили, що вдосконалена версія Оріона важила б 8 мільйонів тон, мала б діаметр 400 метрів, а джерелом тяги їй слугували б 1000 водневих бомб.
Одним палким прибічником проекту Оріон був фізик Фріман Дайсон. “Для мене Оріон означав відкриття цілої Сонячної системи для життя. Він міг змінити хід історії, - каже Дайсон. Крім того, це був би зручний спосіб позбутись атомних бомб. - За один політ ми б позбулися 2000 бомб”.8
Однак проект Оріон закрили - через Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою від 1963 року. Без випробувань фізики не могли вдосконалювати конструкцію Оріона, і ця ідея вмерла.
ПРЯМОТОЧНИЙ ТЕРМОЯДЕРНИЙ ДВИГУН
Іще одну модель ядерної ракети запропонував 1960 року Роберт Бассард; він передбачив термоядерний двигун, схожий на звичайний авіаційний реактивний двигун. Прямоточний повітряно-реактивний двигун усмоктує повітря попереду себе і змішує його всередині з паливом. Суміш палива з повітрям підпалюється, й стається хімічний вибух, що створює тягу. Бассард запропонував застосувати той самий принцип до термоядерного двигуна. Прямоточний термоядерний двигун усмоктує не повітря, а водень, який у міжзоряному просторі є всюди. Цей водень стискається і нагрівається за допомогою електричних і магнітних полів, аж перетворюється на гелій, вивільняючи водночас величезний обсяг енергії. Стається вибух, який штовхає ракету вперед. Оскільки запаси водню у відкритому космосі невичерпні, то прямоточний термоядерний двигун, теоретично, може функціонувати вічно.
