Фізика майбутнього

“навчиться” ними керувати. В такому разі мозок можна розглядати як модульний пристрій, що може під’єднуватись до різних додатків і сенсорів з різних пристроїв і керувати ними. Такого типу поведінки можна очікувати, якщо наш мозок - це своєрідна нейронна мережа, що створює нові з’єднання й нейронні траєкторії щоразу, як учиться нового завдання, хоч би яким було це завдання.

Родні Брукс пише: “Упродовж наступних десяти-двадцяти років відбудеться культурна зміна - ми приймемо роботизовані технології, кремній і сталь у наші тіла, щоб розширити наші фізичні можливості й краще зрозуміти світ”.³⁰ Аналізуючи успіхи науковців в Університеті Брауна й Університеті Дюка, яким удалося під’єднати мозок безпосередньо до комп’ютера чи механічної руки, Брукс робить висновок: “Не виключено, що ми можемо мати бездротовий інтернет-зв’язок, вживлений просто в мозок”.

Науковець передбачає, що на наступному етапі ми поєднуватимемо кремній з живими клітинами вже не лише задля того, аби виправити дефекти тіла, а й щоб поступово розширити наші можливості. Приміром, якщо сьогодні завиткові й ретинальні імплантати відновлюють слух і зір, то завтра вони можуть дати нам іще й надлюдські можливості. З ними ми могли б чути звуки, що доступні лише собакам, або бачити ультрафіолетові, інфрачервоні та рентгенівські промені.

Можливо, таким способом ми також зможемо підвищити наш інтелект. Брукс наводить приклади досліджень, у яких до мозку щура у важливий момент його розвитку додали кілька шарів нейронів. Дивовижно, але розумові здібності цих щурів покращились. Брукс передбачає, що в майбутньому таким самим способом можна буде вдосконалити інтелект людини. У наступних розділах ми побачимо, що біологи вже виявили у щурів ген, який журналісти нарекли “геном розумної миші”. Якщо мишам додати цей ген, то в них істотно поліпшується пам’ять і здатність учитися.

А до середини сторіччя, на думку Брукса, можуть стати можливими на перший погляд фантастичні зміни в людському тілі, що дадуть нам набагато більші можливості, ніж можливості звичайної людини. “За п’ятдесят років ми можемо очікувати радикальних змін у тілі людини за допомогою генної інженерії"”. Якщо до цього додати ще й електронні додатки, то “людський звіринець розростеться так, як ми сьогодні навіть не уявляємо... Ми більше не підкорятимемося законам еволюції Дарвіна”, - каже Брукс.³¹

Однак усе це, звісно, може зайти надто далеко. Наскільки далеко ми можемо зайти в злитті з нашими творіннями- роботами, щоб люди не почали бунтувати і вважати це огидним?

СУРОГАТИ Й АВАТАРИ

Один зі способів злитися з роботами, не змінюючи людського тіла, - це створити сурогати й аватари. У фільмі Сурогати з Брюсом Віллісом у головній ролі науковці 2017 року винайшли спосіб, як люди можуть керувати роботами, немов перебуваючи всередині них, і таким чином проживати життя в досконалих тілах. Такий робот реагує на всі команди, а людина, своєю чергою, бачить і відчуває все, що бачить і відчуває робот. Тимчасом як наші смертні тіла старіють і в’януть, ми можемо керувати рухами нашого сурогата- робота, що має надлюдські можливості й досконалу форму. У фільмі все ускладнюється, оскільки люди воліють проживати життя як гарні, стрункі й надпотужні роботи, покинувши власні тлінні тіла, що надійно сховані подалі від очей. Усе людство, по суті, добровільно перетворюється на роботів.

У фільмі Аватар усе заходить іще далі. Замість того, щоб проживати життя як досконалі роботи, ми 2154 року одержуємо шанс жиги як інопланетяни. Наші тіла вміщують у спеціальні бокси, і це дає нам змогу керувати “аватарами” - спеціально клонованими інопланетними сутностями. У деякому сенсі, ми одержуємо цілком нові тіла, щоб жити на новій планеті. Таким способом ми можемо краще спілкуватися з аборигенами, що живуть на інших планетах. Фільм закінчується тим, що один робітник вирішує покинути землян і жити як інопланетянин, захищаючи інших інопланетян від бізнесменів-колонізаторів.