У цьому радикальному сценарії ми повністю позбуваємося наших незграбних тіл і врешті-решт перетворюємось на чисті комп’ютерні програми, в яких закодовано нашу особистість. Ми повністю “завантажуємо” наші особистості в комп’ютер. Якщо хтось натисне на клавішу з вашим ім’ям, то комп’ютер поводитиметься так, наче всередині його пам’яті перебуваєте ви, оскільки він закодував у свої схеми всі риси вашого характеру. Ми стаємо безсмертними, однак проводимо час усередині комп’ютера, спілкуючись з іншими “людьми” (тобто іншими програмами) в якомусь гігантському кіберпрос- торі чи віртуальній реальності. Наше існування в тілі припиниться, його замінить рух електронів у цьому гігантському комп’ютері. У цій картині наше кінцеве призначення - перетворитися на рядки коду у величезній комп’ютерній програмі, де всі чуття фізичного тіла танцюватимуть у якомусь віртуальному раю. Ми обмінюватимемось глибокими думками з іншими рядками комп’ютерного коду, проживаючи цю грандіозну ілюзію. Ми здійснюватимемо геройські подвиги й завойовуватимемо нові світи, навіть не підозрюючи, що ми всього лиш електрони, що танцюють усередині якогось комп’ютера. Звісно, доки хтось не натисне на кнопку “вимкнути”.
Однак здійсненню цих сценаріїв може зашкодити Принцип печерної людини. Як ми вже зазначали, наш мозок - це, по суті, мозок примітивного мисливця і збирача плодів, які прийшли з Африки понад 100 000 років тому. Наші найглибші пристрасті, бажання й уподобання сформувались на африканських рівнинах, коли ми ховалися від хижаків, полювали за здобиччю, збирали в лісі плоди, шукали собі пару й розважались біля вогнища.
Одне з наших основних прагнень, що заховані глибоко в тканині наших думок, - це добре виглядати, особливо для протилежної статі й колег. Величезну частку доходу ми витрачаємо на зовнішність (після розваг). Саме тому такими популярними стають пластичні операції, ін’єкції ботоксу, засоби для догляду за тілом, вишуканий одяг, а також танцювальні секції, шейпінг, найновіша музика й підтримання доброї фізичної форми. Якщо скласти це все докупи, то це стає величезною часткою споживчих витрат, які, своєю чергою, підтримують велику частку економіки США.
Це означає, що, навіть маючи змогу створити досконалі, майже безсмертні тіла, ми, мабуть, таки відмовимося від цих роботизованих тіл, якщо з ними ми мали б виглядати як незграбні роботи з імплантатами, що теліпаються довкола голови. Ніхто не хоче виглядати як якийсь біженець із науково-фантастичного фільму. Якщо ми матимемо досконаліші тіла, то вони мусять зробити нас привабливими для протилежної статі й поліпшити нашу репутацію серед колег, бо інакше ми від них відмовимось. Який підліток хоче бути досконалішим, але виглядати по-дурному?
Дехто з письменників-фантастів висловив ідею, що ми всі відділимося від наших тіл й існуватимемо як безсмертні істоти з чистого інтелекту всередині якогось комп’ютера, заглиблені в думки. Але хто захотів би так жити? Можливо, наші нащадки не захочуть розв’язувати диференційні рівняння, що описують чорну діру. У майбутньому люди можуть схотіти проводити більше часу, слухаючи рок-музику старомодним способом, а не обчислювати рух субатомних частинок, живучи всередині комп’ютера.
Ґреґ Сток із Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі підтримує цю думку, вбачаючи мало переваг у тому, щоб під’єднати наш мозок до суперкомп’ютера. Він каже: “Коли я намагаюсь уявити, що міг би виграти, якби мав безпосередній зв’язок між мозком і суперкомп’ютером, то зупиняюсь, коли наполягаю на таких двох критеріях: переваг, які це дасть, мусить бути неможливо досягнути якимсь іншим, неінвазивним способом і ці переваги мусять вартувати незручностей, пов’язаних із операцією на мозку”.32
Отже, хоч існує багато сценаріїв майбутнього, я особисто вважаю найімовірнішим те, що ми створюватимемо роботів так, щоб вони були добрі й дружні до нас, якоюсь мірою ми розширимо наші фізичні можливості, однак дотримуватимемося Принципу печерної людини. Ми пристанемо на те, щоб тимчасово пожити як супер- роботи через сурогатів, однак не схочемо жити постійно всередині комп’ютера або змінити тіло до непізнання.
ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ ДО СИНГУЛЯРНОСТІ
Ніхто не знає, коли роботи зможуть стати такими самими розумними, як люди. Але особисто я думаю, що це станеться
